Тату, це я! — гукнула Олена, ставлячи торби на тумбу для взуття й розстібаючи легку куртку. — Не вставай, я сама все розберу. З великої кімнати долинув глухий, трохи хрипкий голос: — Оленко? Чого ж ти так рано? Субота ж, поспала б, відпочила після своєї роботи… Олена зняла кросівки, наділа старі м’які капці, які батько беріг спеціально для неї біля входу, і пройшла до вітальні. Кімната була залита м’яким ранковим світлом. На старій канапі, вкритій колючим карпатським ліжником у чорно-червоні смуги, лежав Степан Васильович. Його сива голова потопала у великій пуховій подушці, а поверх ліжника лежали худі, вузлуваті руки з темними цятками вікових плям. Поруч стояла дерев’яна палиця з відполірованою до блиску ручкою. — Як спина, тату? — Олена підійшла, нахилилася й поцілувала його в теплу, суху щоку, пахучу милом і трохи зарослу сивою щетиною. — Та що спина… Спина як спина, на погоду ниє. Поперек так прихопив у четвер, що ледве до туалету доповз. А сьогодні ніби трохи відпустило, але ноги не слухаються. Як ватяні, знаєш. Ніяк у них сили нема. — То треба лежати й не геройствувати. Я ж казала: подзвони, я після роботи заїду. Чого терпів
Ключ у замку провернувся з глухим знайомим клацанням. Двері старої трикімнатної квартири на четвертому поверсі завжди відчинялися туго, трохи чіпляючи потертий лінолеум. Олена штовхнула їх плечем, тримаючи в
Я просто повернулася додому з покупками, Ярославе. Хотіла приготувати вечерю і відпочити після роботи. А застала тут сторонню людину, яку ти сам сюди запросив. То хто кого принизив? — Я думав, ти швидше все зрозумієш і поступишся. — Ти завжди любив думати за інших. Але часи змінилися. Ярослав підвів голову, на його лобі залягла вперта зморшка — він гарячково шукав новий спосіб перехопити ініціативу. — Добре, договір дарування є договір дарування. Але ремонт тут робився за мій кошт! Ми повністю переробили ванну кімнату, замінили сантехніку, встановили нові вікна, засклили лоджію, поклали плитку. Це величезні кошти, які я заробляв власною працею. Це невіддільні поліпшення житла. І я маю повне право вимагати компенсацію або частку через суд. Тетяна спокійно підійшла до плити, вимкнула чайник і повернулася обличчям до чоловіка. — Слухай мене дуже уважно, Ярославе, бо я повторювати не буду. Є стаття закону, яка говорить про те, що майно одного з подружжя може бути визнане спільним, якщо за час шлюбу його вартість істотно збільшилася внаслідок спільних трудових чи грошових затрат. Саме істотно. Капітальний ремонт, добудова, масштабна реконструкція. — От бачиш! — зрадів він. — Я про це й кажу
— Жінко, а ви до кого прийшли і чому в моєму халаті сидите? Тетяна стояла в коридорі власної квартири і тримала в руках пакет із молоком та хлібом.
Справжня родинна рада зібралася в неділю. Молодший брат Дмитро приїхав насуплений, у робочій куртці, тримаючи в руках пакет із домашніми пиріжками з горохом, які колись так смачно пекла їхня мати. Він мовчки поклав пакунок на стіл і сів навпроти батька, схрестивши руки. — Ну, розповідай, — глухо почав Дмитро. — Що тут коїться? Ти вирішив усе роздати? Чи в тебе якісь проблеми з’явилися, про які ми не знаємо? Василь Дмитрович сидів на своєму звичному місці на чолі великого столу. Перед ним стояло горнятко зі свіжим чаєм із чебрецем і м’ятою. Раніше він пив лише міцний чорний чай, а новий трав’яний напій з’явився в оселі зовсім недавно разом із Галиною. — Хлопці, — мовив батько твердим, але тихим голосом. — У вас скоро буде сестричка. Ось такі справи. Дмитро завмер із розкритим ротом, так і не донісши руку до кишені. Андрій відкинувся на спинку стільця й міцно заплющив очі, намагаючись опанувати власні думки. — Тату, ти жартуєш? — перепитав Дмитро, дивлячись на батька широко відкритими очима. — Яка ще сестра? Тобі скільки років?
— Тату, тобі шістдесят один рік, яке ще немовля, ти взагалі при своєму розумі? — Андрій опустив важку сумку з покупками на підлогу в коридорі, і скляні слоїки
Мамо, що сталося? Де гроші? — голос Тараса звучав різко, без привітань і розпитувань про здоров’я. — Нічого не сталося, синку, — тихо відповіла я, вдивляючись у вузьку неаполітанську вуличку внизу. — Дядько Володя грошей не привіз! Каже, що ти взагалі жодного євро не передала, тільки коробки з кавою і макаронами. Я спочатку подумав, що він жартує. А він клянеться, що ти сама так сказала. Це правда? — Правда, Тарасику. Не жартує Володя. У слухавці запала довга, важка тиша. Я чула, як син дихає — переривчасто, сердито, наче йому щойно відмовили в тому, що належало йому за законом. — А де вони? Тобі що, сеньйора не заплатила? Тебе ошукали? — Ні, заплатила. До останнього цента. Все добре, гроші в мене. — Як це — в тебе? — у його голосі прорізалося таке щире, непідробне здивування, ніби я сказала, що злітала на Місяць і повернулася назад до вечері. — Отак. У моїй шафі. На моїй поличці. Я вирішила, що відтепер буду відкладати свою зарплату собі
Коли мій брат Володя заглушив свій бус біля воріт у нашому райцентрі, я сиділа на маленькому балконі в Неаполі. На колінах у мене лежав плед, хоча надворі стояло
Уже на третій день наш дім перетворився на вулик. Я прокинулася о шостій ранку від гуркоту посуду. Субота, єдиний вихідний, коли хотілося поспати довше. На кухні Наталя щось смажила на великому вогні й голосно розмовляла телефоном через гучномовець. Папуга свекрухи верещав у вітальні, а з дитячої долинав гучний ритмічний звук пісень, які ввімкнула Юля. — Доброго ранку, — сказала я, заходячи на власну кухню. — О, прокинулася наша господиня! — зовиця навіть не повернулася. — Я тут вирішила приготувати сніданок на всю родину, бо у вас холодильник був зовсім порожній. Хіба так ведуть господарство? Я ледве стрималася, бо лише позавчора закупила свіжі овочі, фрукти, сир та корисні продукти, які мені радив лікар. — Наталю, я купувала спеціальні продукти для себе, мені зараз потрібне легке харчування. — Та облиш, ми всі дітей народжували без особливих витребеньок, — махнула вона лопаткою. — Ми з мамою вже все вирішили. Вона готує в парні дні, я в непарні, а ти просто відпочивай. Мене просто викреслили з життя мого ж помешкання. Зробили вигляд, що проявляють турботу, а насправді забрали будь-яке право голосу
— Тобі все одно доведеться поступитися, бо для рідної матері та сестри мої двері завжди відчинені, — сказав мені чоловік, коли в наш коридор уже заносили четверту дорожню
Дідусева хата стояла на самому узліссі. Дерев’яні віконниці, які він сам робив у молодості, великий кущ калини біля ганку. Хвіртка була відчинена. На подвір’ї тихо ходили курчата й розгрібали сухе листя. «Якщо господаря немає… чому хвіртка не зачинена?» — майнуло в думках. Соломія ступила у двір, підняла погляд і зупинилася як укопана. На дерев’яному ганку сидів дідусь. Живий і здоровий. У старій картатій сорочці, теплих штанах і безрукавці з овечої вовни. На колінах він тримав велику миску і звичайною ложкою лущив квасолю. Побачивши її, він неквапливо відклав миску, примружив очі й спокійно мовив: — О, приїхала. А я думав, пізніше доберешся. Сумка вислизнула з її рук. Пакет із гостинцями розірвався, солодощі покотилися стежкою. — Дідусю?.. — прошепотіла вона, не вірячи власним очам
— Твій дід відійшов цієї ночі, збирайся і повертайся додому, — пролунав у слухавці чужий і дуже втомлений голос. Соломія завмерла посеред галасливого коридору великого офісу. Люди проходили
Богдане, якщо я цілими днями тільки й роблю, що сиджу без діла, я вирішила трохи відпочити в іншому місці. Моя сестра Дарина давно запрошувала мене погостювати в селі, допомогти їй із садом і трохи побути на природі. Я поїхала ранковим автобусом. Повернуся рівно за тиждень, наступної неділі. Оскільки всі хатні клопоти такі прості й непомітні, ти легко впораєшся сам. Залишаю тобі кілька важливих нагадувань: Барона треба вигулювати двічі на день: вранці хоча б пів години, ввечері довше. Після вулиці обов’язково витирай йому лапи. Їжа для нього стоїть у великій ємності в коморі, норма — одна мірка вранці та ввечері. Мамі обов’язково телефонуй щовечора, дізнавайся про її самопочуття. У вівторок заїдь до майстерні й забери її відремонтований прилад для вимірювання тиску. У середу після обіду мають прийти контролери з водоканалу для перевірки лічильників, будь ласка, будь удома. Сплати рахунки за комунальні послуги, квитанції лежать у папці на полиці біля дзеркала. Одяг я тобі весь випрасувала, але далі доведеться прати самостійно. Світлі речі не клади разом із темними. Їжі в холодильнику вистачить на два дні, далі купуй сам те, що вважаєш за потрібне
— І чим ти взагалі займаєшся цілими днями, сидячи в чотирьох стінах, поки я на роботі світу білого не бачу? Чоловік стояв посеред кухні, навіть не скинувши верхнього
Це моя ділянка, — сказала я, і мій голос прозвучав якось невпевнено й тихо. Чоловік посміхнувся, витер чоло долонею і похитав головою. — Помиляєтеся, пані. Ми з дружиною придбали цю землю два місяці тому. Усі документи на руках. Два місяці тому. Ці слова важким тягарем лягли на плечі. Два місяці тому ми зі спільного рахунку переказували свекрам значні кошти на «термінову заміну труб та лагодження даху після бурі». Місяць тому Тарас просив у мене ще частину моїх заощаджень на «новий глибинний насос для води». — У кого… у кого ви її купили? — ледь чутно спитала я. — У літнього подружжя. Ганна та Петро. Прізвища зараз точно не скажу, треба в папери дивитися. Казали, що сили вже не ті, поратися на землі важко, хочуть допомогти дітям вирішити якісь свої справи. Приємні такі старенькі. Він розповідав це спокійно, а в моїй голові складався суцільний пазл. Усі ті щотижневі скарги свекрухи, заклопотаний вигляд чоловіка, його розмови про «сімейний обов’язок» і «підтримку батьків»
— Якщо ти вийдеш за ці двері, назад дороги не буде, ти зраджуєш нашу сім’ю, — сухо кинув мені у спину чоловік, коли я застібала блискавку на дорожній
Подивися на моїх доньок, — підсумувала Надія Петрівна, коли Ярина почала збирати посуд. — Вони знають, як догодити сім’ї, скрізь порядок мають. А ти якась розгублена, не господиня, а непорозуміння. Ярина застигла з тарілкою в руках. — Я сьогодні прокинулася о шостій ранку, щоб приготувати вам теплу їжу та свіжий пиріг, — рівним голосом сказала вона. — І все, що ви можете сказати, це те, що я непорозуміння? — Ой, образилася, — похитала головою Вікторія. — Ми ж по-простому, по-родинному радимо. — По-родинному? — Ярина вперше подивилася їм просто в очі. — Ви сидите в моїй хаті, їсте мою їжу й безперервно мене зневажаєте. — Та ми ж родина, — здивовано вигукнула Тетяна. — У родині все можна говорити відкрито! — Ми будували цей дім разом із Сергієм, — голос Ярини набирав упевненості. — Від фундаменту до останнього цвяха. Я розвантажувала матеріали, економила на всьому, працювала до пізньої ночі. — Подумаєш, допомагала вона, — махнула рукою свекруха. — А хто моєму синові все дитинство віддав? Хто його виростив? Ти навіть привітно зустріти гостей не вмієш
Голос свекрухи зірвався на неприємні високі ноти, коли вона перевела погляд на невістку. — Що ти собі дозволяєш у хаті мого сина? Кому ти це говориш, га? Ярина
Мудра жінка, Надюню, береже своє вогнище так, щоб чоловік біг додому на крилах. А якщо твій тікає до рідної мами у сорок років, то замислися, яка з тебе берегиня. Надя замислилася над словами свекрухи. Вона була людиною логіки й цифр, тому вирішила підійти до кризи системно. У книгарні біля метро вона зазирнула до відділу популярної психології та розгублено зупинилася біля полиці з яскравими обкладинками. Там стояла книжка під назвою «Магія жіночності: як причарувати власного чоловіка заново». Червоніючи до кінчиків вух, Надя понесла її до каси, мимоволі виправдовуючись перед юною касиркою: — Це… для колеги по роботі. У неї зараз складний період. Дівчина з пірсингом у брови лише байдуже пропікала штрихкод і глянула на Надю з такою сумішшю жалості й поблажливості, що захотілося негайно провалитися крізь плитку торгівельного залу. Удома Надя чесно прочитала цей шедевр за два вечори. Поради з книжки виглядали дивно. Авторка радила наповнювати оселю ароматами свіжої випічки, зустрічати чоловіка у шовкових халатиках з глибоким декольте та щиро розділяти його захоплення
Вісім років подружнього життя Надії та Дмитра промайнули, мов спокійне кіно про правильну родину. Спільні сніданки, поїздки до супермаркету щосуботи, вибір тюлю на кухню та купівля в кредит

You cannot copy content of this page