Головна

op

От я думаю, чому мені не щастить? Бо у когось усе, а в мене – нічого. Але ж я теж маю право! Чому мені не дісталось хоч шматка від татової хати? – нарікав брат Петро. – Бо ти тоді сам відмовився, – м’яко нагадувала Галина. – Бо ви мене не підтримали як слід! – відповідав сердито. І от тоді в Галині щось надломилося. Вперше за все життя вона не посміхнулась, не погодилась, не запропонувала допомогу. – Ви пам’ятаєте, скільки разів я вас підтримувала? – Ну… Та ти ж сама… – Отож. Сама. Бо хотіла. А тепер – не хочу. Бо в мене більше нема сил
Життєві історії 0
– У мене є Галина, вона мене не залишить у скруті, – не раз казала Марія про свою сестру. І не тільки казала, а була впевнена, що саме
Коли Віра приїхала додому, то сподівалася, що її чекають. Свого кутка вона не мала, бо в свій час сини переконали її продати їхню хату, щоб мати стартовий капітал, обіцяли, що маму не залишать, як та надумає додому повертатися. Першим її зустрів молодший син Микола. – Мамо, ну ти ж розумієш… Ми з Наталкою вдвох, ще діти, та й теща з нами живе. Ти б краще до Богдана йшла, у нього ж будинок більший. Богдан зустрів її біля хвіртки, без особливого ентузіазму. Його дружина Олена з холодною посмішкою сказала: – Та ми, звісно, не проти. Але в нас троє дітей, роботи багато. Якось пристосуємось
Життєві історії 0
Вірі було шістдесят шість, коли вона вирішила повертатися додому з Італії. Дорога була довгою, але в голові крутилися приємні думки: як вона нарешті виспиться у своїй постелі, як
Алла поїхала рано-вранці. А за день – приїхав Тарас. – Де вона? – Пішла, бо не хоче ставати між тобою і кимось іншим, – відповіла Ганна. – Це правда, що ти заручений? – Розумієте, я справді зустрічався з Оленкою, але офіційно пропозиції їй не робив, бо не був упевнений, що це саме ця жінка, яка мені потрібна. А потім я побачив Аллу і наче пропав. Я без неї уже тепер точно не зможу. – Синку, таке життя. Тільки тобі вирішувати з ким бути. Він нічого не сказав. Тільки глянув у бік дороги і сів на мотоцикл
Життєві історії 0
Бабі Ганні було вже за сімдесят. Дітей вона не мала – так життя склалося. З чоловіком прожили недовго, його рано не стало. А далі – робота, город, худоба,
Марія приготувала вечерю, накрила стіл. Дістала з шафи сукню, яка колись так подобалася Олегу. Вона справді чекала цього вечора. Їй здавалося: це шанс поговорити, повернути тепло. Він прийшов пізно. – Пробач, затримався. Знову ці наради. – Ти… ти хоч пам’ятаєш, який сьогодні день? – ледь чутно запитала вона. – Що саме? – і в його очах промайнуло розгублення. Марія сіла за стіл і мовчала. Не плакала – просто більше не хотіла говорити. А він вийняв із сумки коробочку
Життєві історії 0
Марія прокидалась раніше за всіх. Не тому, що любила ранок – просто знала: інакше все завалиться. О шостій вона вже була на кухні. Кава – як звичка. Тостер
Ірино, ти могла б хоча цього разу мене зрозуміти? Невже важко зварити бульйон, адже мова йде про мого батька, – Сергій виглядав розгубленим. – Про твого батька? Та він і не згадував про тебе, жив своїм життям. А тепер я маю йому бульйон варити? З Сергієм вони разом майже 10 років, живуть у своїй власній квартирі, яку чоловік придбав ще до одруження. Ірина знала, що у Сергія є багатий і впливовий батько, і сподівалася, що свекор їм допоможе. Але при ближчому знайомстві батько Сергія, який давно жив в іншій родині з своєю молодою другою дружиною, дав зрозуміти, що він не збирається допомагати дорослому сину
Життєві історії 0
– Ірино, ти могла б хоча цього разу мене зрозуміти? Невже важко зварити бульйон, адже мова йде про мого батька, – Сергій виглядав розгубленим. – Про твого батька?
Прозріння прийшло до мене пізно. В свій 65-й день народження я зрозуміла, що 40 років я працювала безкоштовною служницею для своїх дітей. Безкоштовна няня, особистий психолог, круглодобова служба порятунку, але коли сили вичерпалися, мене викреслили як непотрібну річ. Коли в мій день народження ніхто з дітей і внуків про мене не згадав, я не плакала, а прийняла рішення – все, зручної бабусі більше нема, тепер я буду жити для себе. І замість того, щоб чекати чергового дзвінка, я взяла ключ від старого будинку, який мала в селі, і вирішила почати життя заново
Життєві історії 0
Прозріння прийшло до мене пізно. В свій 65-й день народження я зрозуміла, що 40 років я працювала безкоштовною служницею для своїх дітей. Безкоштовна няня, особистий психолог, круглодобова служба
Одного разу між Іваном і його братом Юрієм виникла суперечка через землю. Юрій жив у місті, але приїхав до матері й вимагав свою частку. Іван злився. Олена бачила, як чоловік ночами не спить, то ж Олена вирішила все взяти в свої руки і сама подзвонила Юрієві: – Юрчику, приїдь до нас у неділю. Не будемо сваритись. Хата велика, землі усім теж вистачить. Поговоримо, як родина. Коли Юрій приїхав, Олена вже поставила на стіл борщ, пиріжки, узвар. Сіла поруч, мов не про землю йдеться, а про дітей мову завели. Іван насуплений, свекруха бурчить, а Олена каже: – Ми не маємо ділити і сваритися, маємо дбати, щоб лишилося. Земля – не має стати причиною сварки між братами
Життєві історії 0
Олена завжди була жінка тиха, лагідна й розважлива. Хтось скаже: така, що й мухи не скривдить. Але хто знав її ближче – той бачив: у її мовчанні було
Не даш, кажеш? А хто ж мені допоможе як не рідний брат? Бачу, що гроші тебе дуже змінили, – Сергій не міг повірити, що заможний рідний брат відмовив йому у допомозі, і через це неабияк образився на нього, щиро вважаючи, що причина – гроші, і не розуміючи, чому насправді брат вчинив саме так. Коли Сергій просив, Іван зітхав, але витягував з гаманця кілька сотень, а то й тисяч, і подавав брату. Не зі зла, не з жалю – з обов’язку. Бо ж брат. Та з кожним роком такі візити ставали частішими. Івану почало здаватися, що він не брат, а банк. У телефоні Сергій з’являвся тільки тоді, коли щось було треба
Життєві історії 0
– Не даш, кажеш? А хто ж мені допоможе як не рідний брат? Бачу, що гроші тебе дуже змінили, – Сергій не міг повірити, що заможний рідний брат
Повернувся Петро на свята додому. З валізою гостинців для дітей, з надією в серці, що, може, скучили. Але Лариса зустріла холодно: – Чого приїхав? Сиди вже там, тут лише витрати. Він мовчки сидів за столом, дивився, як син відвертається, а донька постійно в телефоні. Як Лариса накладає борщ, навіть не дивлячись у його бік. – Я тобі не потрібен більше, Ларисо? – спитав тихо. – А ти що, був потрібен? Мені треба гроші, Петре. Я ще не стара, не збираюсь біля плити старіти. Він нарешті все зрозумів. Поїхав назад. Не так до Олени, як до спокою. Але вона його чекала
Життєві історії 0
Петро з Ларисою були разом ще зі школи. Він – простий хлопець із звичайної родини, вона – гарна, з виразними очима і знала собі ціну. Коли одружилися, всі
Ну що, мамо? – Віра тисла. – Хай вже буде село. Повітря чисте, курей заведемо. А квартира – не переживай, не хочеш продавати – запишемо на онука. Твого ж, не чужого. Олена мовчки погодилась. Мовчки зібрала речі, віддала ключі, поставила підпис там, де сказала Віра. Переїхала в їхній старий дім у селі, де колись жили батьки з дідом. Порожній, від сирості пахне, ремонту не було багато років. Але Віра пообіцяла – “Поступово все зробимо”. На перших порах Олена ще чекала: онуки, теплі слова, може, разом щось посадять. Але Віра рідко приходила, онуки забігали лиш по цукерки. У неї ж справи, діти, робота
Життєві історії 0
Віра завжди була не на свій вік серйозна і ділова. Ще з юності все розкладала по поличках – речі, справи, це стосувалося також і людей. І свою маму

You cannot copy content of this page