op

— «Тобі шкода грошей для рідних людей, які й так ледве зводять кінці з кінцями?» — саме ці слова моєї племінниці Мар’яни змусили мене на мить затамувати подих

— Тобі просто пощастило, що я колись забрав тебе з того крихітного містечка, де ти рахувала копійки в магазині біля автовокзалу. Мар’яна застигла з горнятком у руці. Кілька

«Слухай, Мар’яно, у нашому віці крутити носом просто нерозумно, тому май совість і цінуй, що я взагалі наважився на цей крок», — з цими словами Вадим акуратно поклав

— Краще нехай тричі сходить під вінець, ніж жодного разу, і в дівках засидиться! — впевнено заявляла Галина Петрівна своїм сусідкам на лавці біля під’їзду ще якихось п’ятнадцять

— Ольго, я йду від тебе, не пара ти мені. Василь демонстративно поставив велику сумку посеред кімнати й почав нервово складати свої речі. Він кидав сорочки абияк, грюкав

— Та скільки ти вже тому Василеві будеш допомагати? Він дорослий чоловік, нехай сам заробляє гроші! В тебе є діти! Марія стояла посеред кухні, витираючи руки фартухом, і

— Ну все, мамо, пожартували і досить, — різко сказав Віктор, грюкнувши дверима. — Я твій рідний син, а вона тобі ніхто. І я розраховував на цей будинок.

— Тобі що, якась чужа дівчина дорожча за рідну сестру і матір? — цей докір, кинутий в обличчя прямо з порогу, змусив Тараса зупинитися з валізами в руках.

— Пора б уже і про совість згадати, ви ж не вдвох у цьому світі живете, а молодим розвиватися треба! — саме з цих слів свекрухи, мовлених ніби

— Пожила для себе? Натішилася? По закордонах наїздилася?! Негайно повертайся додому, бо я від тебе відречуся! — голос матері в слухавці тремтів від гніву й безсилля, але Ірина