op

– Все вирішено, на Великдень ми їдемо в село до Валерія, його батько нас чекає, – каже мені моя дочка. – В гості – це добре, але я

– Мої діти – найкращі, а зять мені як син, – не раз я любила повторювати іншим заробітчанкам. Я не хвалилася, я і справді так думала. Я завжди

– Донечко, я не знаю як буде правильно, ти – доросла і тобі вирішувати, але він – твій батько, і йому зараз дуже потрібна твоя допомога, – радить

– Миколо, залишилося всього 10 днів, треба щось придумати, – кажу я своєму чоловікові, глянувши на календар. – Не зрозумів, ти про що? – Микола здивовано глянув на

– Мамо, ти не можеш ось просто так сказати, що у тебе зайвих грошей нема. Хто ж нам допоможе, як не ти? – дочка прийшла до мене без

– Марто, мама нас у неділю запросила на свій ювілей. Сподіваюся, ти не проти, – каже мені чоловік. Я знала, що у свекрухи наближається день народження, таке забути

– Синку, а чому ти прийшов один? Де Софія? – розгублено запитала я, коли побачила, що на дачу Юрій приїхав один. – Вона щось себе не дуже добре

– Ти – мама, хто як не ти мені допоможе? – заявила мені моя молодша донька, яка стикнулася з певними труднощами в житті. – Внуки важливіші за гроші,

– Рибний суп? В неділю? Ви це серйозно? – свекруха гидливо скривилася, дивлячись на обідній стіл сина. Ніна опустила очі, Артем поспішив її заспокоїти і владнати ситуацію. –

– Це моя квартира і я вирішую, хто тут буде жити, – заявила нам мама мого чоловіка, а ми з Ігорем стояли в дверях і не знали, проходити