На той момент мені було 30 років. Мені хотілося сім’ю та дітей, тому ми з Олегом одружилися. Спочатку все було чудово. Я навіть знайшла хорошу роботу в іншому місті, тож заробляла на рівні зі своїм чоловіком. Квартиру ми знімали, бо жити з свекрухою я не хотіла. До того ж, мама чоловіка вибір сина не оцінила. Вона мені нічого не говорила, але йому постійно скаржилася на мене, капала, як я йому не підходжу. Виявляється, їй не подобалося, що я з бідної родини, і що мої батьки не багатії
– Ти ніколи не знайдеш такого доброго чоловіка, як я. І точно пошкодуєш, що йдеш від мене, – пригадала я розмову з своїм чоловіком Олегом, коли збирала речі,
Я демонстративно занесла сумки в мамину стару хату, мені було так прикро, що словами не передати. Певний час сини на вулиці ще сперечалися, а потім обидва прийшли до мене питати, як я облаштувалася, чи все у мене добре, і так, між іншим, стали питати, скільки я грошей цього разу привезла. – Скільки б не привезла – всі мої, – ображено кажу. – Від сьогодні ви від мене жодного євро не отримаєте. Сини пішли, особливо мене не перепрошуючи. Вони впевнені, що я поображаюся і мені перейде. Та цього разу вже так не буде. Я зробила висновки, і тепер буду заробляти лише для себе
– Мама тобі більше допомагала, от тобі і з нею жити, – каже старший син молодшому. – Ми так не домовлялися, ти живеш в маминій хаті, от тобі
Син з невісткою живуть ближче до її батьків, і там сваха моя їм постійно допомагає. Мій син так і каже, що у нього теща золота. Сваха виняньчила їм двох дітей, так що сину навіть не довелося на няню витрачатися. А донька з чоловіком живуть недалеко від мене, і переконані, що саме я маю їм з дітьми допомагати
– Ти, мамо, лише про себе думаєш, – картає мене донька. – Могла б хоч раз і допомогти. Дивись, як інші бабусі з онуками сидять, а ти моїм
Я народилася і виросла в доволі бідній родині, найбільшою моєю радістю в дитинстві був хліб, змочений водою і посипаний цукром. Нічого не змінилося, коли я заміж вийшла, бо мій чоловік був не з тих, кому треба більше, його і так все влаштовувало. Ми жили дуже бідно, в старій хаті, і якби не город і господарка, яку ми тримали, то я навіть не знаю, як би ми прожили. Тоді я і надумала їхати в Італію
– Ти не можеш нам не допомогти, мамо, сама подумай, хто як ти? Ми ж розраховували на тебе, – стала проситися донька у слухавку. Їй терміново були потрібні
Після весілля я все чекала, коли ми зайдемо в нову хату, але свекруха нас поселила в маленьку літню кухню, де була одна кімнатка і невеличка кухня, а зручності на вулиці. Я була впевнена, що це тимчасово, поки вони щось там в будинку ще доробляють, хоча це було дивно, адже в домі вже все було зроблено, навіть меблі куплені. Свекруха щоранку заходила в цю новобудову, відчиняла вікна, провітрювала все, і знову зачиняла на ключ. Одного разу я запитала свого чоловіка, коли ми переселимся в його новий будинок, а він так здивовано на мене подивився і каже: – А ти що, думала, що ми там жити будемо? – перепитав
Я вийшла заміж дуже молодою, щойно школу закінчила – і відразу під вінець. Я народилася в мальовничому гірському селі, в багатодітній родині, я була у батьків старшою дитиною,
Закінчити ремонт треба, от я і попросила свекруху, щоб вона хоч раз в житті нам грошенят підкинула, адже її син живе у нас на всьому готовому вже багато років, і я думаю, що чесно було б, якщо б тепер його мама нам трохи підсобила. Свекруха дуже здивувалася, коли я їй першою зателефонувала, вона уважно вислухала мене, і спокійним тоном сказала, що у неї грошей немає. – У вас ніколи немає! – спересердя зауважила я. – А що ж ви в тій Італії 25 років робите? – питаю
– Ти гроші моєї мами не рахуй. Вона їх сама заробляє, і сама витрачає на що вважає за потрібне, – обурюється чоловік, коли я черговий раз йому нагадала,
Нещодавно мені повідомили сумну звістку – не стало мого рідного батька. Дізналася я про це випадково, коли мені зателефонував незнайомий чоловік, і повідомив, що я стала єдиною батьковою спадкоємицею. І тут виплив дуже неочікуваний факт – будинок, в якому живе мама з вітчимом і сестрою, насправді належав батькові, і в заповіті він вказав лише мене, як єдину спадкоємицю. Я навіть не знала, як на це реагувати. Свого житла у нас не має, ми і далі живемо в будинку разом з свекрами. І у нас з чоловіком підростає двоє дітей, про майбутнє яких я теж маю подбати
В село до мами я не приїжджала довго, бо я розуміла, що не потрібна їй. Я народилася в маминому першому шлюбі, який розпався. Батько після розлучення поїхав з
Мене так тут в Італії всі і називають – “жадібна Анна”. Я на них не ображаюся, бо ж я приїхала заробити щось, а не відпочивати. Та я собі каву ніколи не купила за півтора євро, бо шкодую. А додому приїхала, і донька вирішила, що я маю дати їй 2 тисячі євро, щоб вона відпочила на морі
– Невже ти не можеш дати 2 тисячі євро, щоб внуки твої відпочили? – каже мені донька. Вона вважає, що якщо я заробітчанка, то можу розкидатися грошима. –
В той вечір я захотіла пряників, і за останні гроші купила їх в магазині. Чоловік коли прийшов з роботи, глянув на ті пряники, і сказав, що краще б я за ті гроші сардельок на вечерю купила, а то знов будемо їсти пісні макарони. Сказав він це напівжартома, але я дуже образилася, мені набридло економити на всьому. Я зібрала свої речі і сказала, що йду від нього. Вийшла з під’їзду, сіла на лавку і стала будувати плани на майбутнє
– Ну що, кума, пам’ятаєш як я твоє сімейне життя врятував? – каже мені Василь, який першим попросився до тосту. Я опустила очі, бо хоч і минуло 25
Мої батьки склали невелику суму, і подарували мені її на весілля. Якби свекруха тоді додала таку ж суму, то ми могли б купити собі двокімнатну квартиру. Але вона розвела руками, мовляв, грошей нема. Тулитися в однокімнатній квартирі, яку ми тоді могли дозволити собі купити, я не хотіла. І нам якраз підвернувся маленький будиночок в приміському селі, на який нам якраз вистачало коштів. Ми порадилися з чоловіком і вирішили, що будинок краще ніж квартира
– Ти не проти, якщо мама певний час поживе у нас? – обережно питає мене чоловік. – Проти, – відповідаю відразу. – З якої це радості вона б

You cannot copy content of this page