Ти що, справді уявила себе італійською синьйорою? Не сміши людей? Хто там тебе в старості догляне? – сестра моя ніяк не хоче сприймати інформацію про те, що я вирішила квартиру свою в Україні продавати. Я думаю, що Люба просто сподівалася, що я впущу її в свою квартиру, адже сестра живе з дочкою і її дітьми, внуки вже підросли, їм усім там місця мало. Але я їй ніколи нічого такого не обіцяла. Квартиру я здавала, поки мене не було, а плату за оренду забирав син з невісткою. Син теж не вельми радий, що я таке собі надумала
– Я про тебе, Катерино, краще думала, їй Богу. Інші заробітчанки квартири купують, а ти вирішила продавати? Не була я в твоїй Італії і бути не хочу, але
Вранці, в переддень святого Миколая я зібрала подарунки для сестри та її дочок і вирушила в село. По дорозі часто підбираю тих, хто чекає на автобус, і ось на зупинці я побачила Христину. Христина була знайомою ще з часів, коли я жила в селі. Її я не могла забути, адже саме вона колись забрала у мене Івана – мого першого хлопця, якого я дуже любила. Та я таки зупинила авто, щоб її підвезти
Щороку на свято святого Миколая я відчуваю дивне поєднання радості та суму. Радості, бо я щиро люблю робити подарунки, а суму – тому, що я не маю сім’ї,
Коли Андрій зупинився біля крамниці “Сувеніри”, двері були замкнені. Світло горіло всередині, і це зробило його ще більш рішучим. Він забарабанив по вікну, сподіваючись, що продавець погодиться відкрити. До дверей підійшла жінка з усмішкою, трохи здивована його настирливістю. – Чому ви стукаєте? Зачинено, – сказала вона, зупинившись біля дверей. Андрій, не зважаючи на закриті двері, спробував: – Зачекайте, будь ласка! Мені потрібен свічник у вигляді трикутника з сімома свічками, дуже потрібен! Моя дружина його мріяла, і я хочу подарувати їй саме цей. Мені дуже важливо знайти його
– Андрію, я тебе чекаю. Новий рік святкуєш з нами, – мама сказала це таким тоном, що Андрій зрозумів, що відмови вона не потерпить. Новорічні свята завжди були
Все змінилося, коли Андрій зробив мені пропозицію. Я була така щаслива і хвилювалася одночасно. Адже я любила його, і все здавалося таким світлим і простим, поки не дізналася, що Валентина Іванівна, його мама, не приймає мою кандидатуру на невістку. Тітка Валентина, яка раніше завжди підтримувала мене, тепер сказала, що бідну сироту за невістку вона не прийме. Це було як холодний душ для мене. Я не могла зрозуміти, як так вийшло. Валентина Іванівна, яка так багато для нас зробила, чому ж тепер вона змінилася
Коли не стало мами, моє життя змінилося назавжди. Я та брат залишилися сиротами. За нами мав приглядати мамин рідний брат, але він чоловік, до того ж не сімейний,
На картці у Оксани було 20 тисяч гривень, і всі ці гроші вона планувала витратити на себе. Дівчина заглянула в телефон, щоб перевірити, скільки грошей у неї є на рахунку, як раптом побачила на екрані повідомлення. “Оксанко, купиш мені ляльку?”. Дівчина мимоволі усміхнулася. Писала Маринка, її 6-ти річна племінниця, молодша донечка рідної сестри. “Вибач, Сонечко. Але у мене немає грошей, твоя лялька надто дорога. Але ти напиши листа Миколаю, і можливо, якщо ти була чемною, він вислухає твоє прохання”. Оксана відправила повідомлення племінниці наперед знаючи, що воно неабияк засмутить цю маленьку дівчинку. Але в неї в голові визрів план, як зробити так, щоб щастя було більше
Оксана з нетерпінням чекала Нового року. Цьогоріч вона вирішила порадувати себе обновками – адже рік був складним, і нові речі мали б підняти настрій. Вона вже уявляла себе
В неділю ми приймали гостей, прийшли до нас батьки Дениса. З перших хвилин я відчула, що просто не буде. – О, то що, ви в такій маленькій квартирі живете? – майже замість привітання сказав сват. Ми з чоловіком переглянулися і запросили гостей у велику кімнату, де ми накрили стіл. – Таки дуже мало місця, нема де розвернутися, – батько Дениса явно був не задоволений нашими умовами проживання. Майбутня сваха критично оглянула стіл, і стала витягати з сумки харчі, які вони з собою, виявляється, привезли. Вони – люди з села, і у них все домашнє, свіженьке, не те, що у нас
Я знала, що рано чи пізно це станеться, але не уявляла, що так швидко. Якось в п’ятницю ввечері я прийшла з роботи, написала чоловікові список продуктів, і відправила
Що це таке? Мамо, ну не можна так на всьому економити. У тебе ж гроші є, – я дивилася на кошик з продуктами і не могла зрозуміти, чому мама так дивно себе поводить. Маму я зустріла в супермаркеті. Я забігла туди в обідню перерву і побачила, що мама там робить закупки. Я подивилася на ті продукти, які мама поклала в кошик, і мені плакати хотілося. Усе найдешевше. – Мамо, це нікуди не годиться. У тебе ж гроші є, чому ти економиш на собі. Та мама мене не слухає, своїх звичок змінювати вона не збирається
– Що це таке? Мамо, ну не можна так на всьому економити. У тебе ж гроші є, – я дивилася на кошик з продуктами і не могла зрозуміти,
У сім’ї Степана не було традиції дарувати подарунки. Свекор, який багато років працював за кордоном, ніколи не вітав свою дружину з будь-якими святами, не давав їй подарунків. У їхній родині було звичкою, що, якщо є житло і робота, то цього вже достатньо для щастя. У родині Віри, навпаки, подарунки були важливою частиною життя. Кожне свято, кожен день народження батьки старанно підбирали один для одного подарунки. Тому, коли Віра вперше не отримала подарунок від чоловіка, вона дуже засмутилася
Віра та Степан були одружені вже 15 років, і за цей час, здається, вона вже добре вивчила свого чоловіка. Вона сподівалася, що з часом він зміниться, що його
Діано, ну не можна так. Це моя мама і вона діло каже. Мама щиро хоче нам допомогти. Не розумію, чому ти сумніваєшся? Чоловік так переконливо говорив, наче це єдине правильне рішення і іншого і бути не може, але я не відчувала, що це правильне рішення, тому стою на своєму – з своєї квартири до свекрухи я переїжджати не збираюся
– Діано, ну не можна так. Це моя мама і вона діло каже. Мама щиро хоче нам допомогти. Не розумію, чому ти сумніваєшся? Чоловік так переконливо говорив, наче
Мамо, ну чого ти не можеш зрозуміти? Ображаєшся на рівному місці. Ми не зможемо приїхати до тебе на свята, занадто багато роботи. А потім Ірина захотіла в Буковель їхати, ми вже навіть готель забронювали. Син ще продовжував щось у слухавку говорити, але Ніна його не чула, бо сльози так рясно текли з її очей, що жінка вже і зупинитися не могла. От що вона своєму сину зробила, чим не вгодила, що він навідріз відмовляється до неї приїжджати
– Мамо, ну чого ти не можеш зрозуміти? Ображаєшся на рівному місці. Ми не зможемо приїхати до тебе на свята, занадто багато роботи. А потім Ірина захотіла в

You cannot copy content of this page