op

– Це ваш будинок, дочко. На тебе оформили, щоб мала свій куток. Будеш із чоловіком тут відпочивати, – лагідно сказала мама, передаючи ключі від затишної дачі в приміському

– Мамо, а де тато живе тепер? – У чужої тьоті. Бо тато нашого дому не хотів. – А ти його любила? – Любила. Але він помилився. Миколі

Бабу Катерину в селі знали всі, їй уже перевалило за сімдесят. Вона мала двох дітей – сина й дочку, але обидвоє давно поїхали в світи й з рідною

Я приїхала додому після трьох років на заробітках за кордоном, і це була не просто поїздка на кілька тижнів – я повернулася заради того, щоб побачити своїх рідних,

Жити в селі – це означає змиритися з тим, що тут всі все про всіх знають. Ти не встиг ще сам собі зізнатись, що щось у тебе не

Марія вийшла заміж у двадцять два. Не з великої любові – швидше з довіри. Вона знала Петра ще зі школи, він був спокійним, розсудливим, не пив, не гуляв.

Життя в селі має свої особливості, воно тихе, розмірене, і живуть всі як одна велика сім’я – нічого не приховаєш. Тут усі всіх знали, усі всім родичі або

Галя поїхала в Італію, коли доньці Іринці виповнилося п’ять. Чоловік, Василь, тоді лишився з дитиною вдома. Обіцяв: – Я все витримаю. Головне – щоб ти не плакала там.

Про дружбу двох родин – Коваленків і Бондарів в селі знали всі, бо трималися вони завжди разом як справжні родичі. Жили через один город, ходили однією дорогою, і

Марія завжди вважала, що однаково ставиться до своїх дочок. Для неї не було різниці між ними. Вона пильно стежила, щоб обидві мали рівні умови для розвитку, щоб ніколи