op

— Тобі сорок років праці на заводі замало було, тату? Хочеш просто сидіти й чекати старості, поки земля заростає травою? Ці слова прозвучали посеред вихідного дня, коли в

— Та ні одна заробітчанка так би не зробила! Ти, мамо, геть здуріла? Ти залишаєш бабусю на мене? Ти забула, що це твоя мама? Чому я повинна доглядати

— Якщо ти зараз затягнеш у хату це патлате опудало, то сама разом із ним підеш ночувати під тин, зрозуміла? Василь Кирилович уперся руками в старі дерев’яні одвірки

— Мамо, ми ж думали, що вона в тебе вже у сітках стоїть, сухенька і перебрана! Ці слова син сказав так просто, ніби мова йшла про хліб у

— Тобто ми знову житимемо серед цвілі, зате твоїй мамі терміново треба віддати всі наші заощадження? Навіть не починай, я на це не погоджуся! Ірина дивилася на чоловіка

— В Італії я горбатилася двадцять років, щоб приїхати додому і нарешті пожити як людина! Як пані! А тепер я мушу знову рачки лізти в ту саму борозну,

— Тобі 60 років! Кому ти потрібна? Покрутишся день-другий серед пустих стінах і прибіжиш назад, ще й пробачення проситимеш! — глузливо кинув Василь, дивлячись, як я застібаю стару

— Наталко, я вже принесла великі сумки, тож збирайся без зайвих балачок, бо Сергій повернеться ввечері додому й хоче побути тут сам, — сказала свекруха, заходячи до коридору

— Відтепер, дружино, віддаватимеш майже всю свою зарплату на спільну картку, адже ти мене любиш і довіряєш мені — спокійно сказав чоловік, навіть не підводячи очей від чашки

Того дня над селом висіло важке, вологе марево — таке буває на Поділлі тільки наприкінці серпня, коли вистигають пізні яблука й земля пахне сухим полином і гарячою бруківкою.