op

Ми готувалися до випускного нашої донечки. Вона була в одинадцятому класі — гарна, розумна, наполеглива. Весь рік ходила до репетиторів, ночами вчилася, а ми з чоловіком працювали, як

— Слухай, а якщо Настя з Романом і дітьми тимчасово переберуться на дачу? — Марта сказала це максимально рівно, ніби йдеться про сіль для борщу. Вона різала огірки,

В той вечір я, як завжди, приготувала вечерю — курячі відбивні, салат, картопельку. Діти бігають, сміються, телевізор працює, а чоловіка все нема. Уже сьома, потім восьма. Дзвоню —

— Не зрозуміла, навіщо тобі окремий рахунок? Ми ж сім’я! Людмила Іванівна вимовила цю фразу тихо, майже ласкаво, але Поліна, що стояла біля раковини з тарілкою в руках,

Марина Ігорівна жила сама у невеликій двокімнатній квартирі, яку вони з чоловіком купили собі всього за три роки до того, як Петро Антонович раптово пішов із життя і

— Ти обкрутили мою маму, скористалася її безпорадністю, — Святослав був настільки розлючений, що не підбирав слів. — Ти помиляєшся, твоя мама сама так захотіла, — спокійно відповіла

Я завжди мріяла про велику родину. Таку, де пахне борщем, де чути дитячий сміх і де мама поруч — не по телефону, а в сусідній кімнаті. Але життя,

Оля сиділа на кухні й дивилася на білу скатертину з вишивкою, яку принесла свекруха. — Гарна, правда? — тоді сказала вона. — А ту твою, синтетичну, ти вже,

Лідія Степанівна сиділа на лавці біля старої яблуні, яка, попри осінь, ще тримала кілька рум’яних яблук — мов спогади про літо, що не хотіли відпускати. Вона проводила рукою

У мене прекрасна, чудова сім’я. Своя двокімнатна квартира, гарна робота, улюблений чоловік і наша маленька донечка Настя — три роки щастя, сміху, малюнків на шпалерах і вечорів із мультфільмами. Якщо