op

— Яринко, ти до Оксанки не ревнуй! — лагідно просила свекруха Людмила Іванівна, щоразу вимовляючи ім’я колишньої невістки з такою щирою теплотою, що це просто вибивало Яру з

— Як назвати ту жінку, яка спить, коли її чоловік іде на роботу голодним?! Це питання, наче суворий вирок, лунало в голові Софії з самого дитинства. Його часто

Оксана відчула, як усередині щось обірвалося. Це був не різкий, болючий надрив, а тихе, остаточне розчарування, наче тріснула тонка порцелянова чашка. Раніше, звісно, вона б заплакала. Або кинулася

Я везла Данила до батьків – йому щойно стукнуло чотири. Коробка з кремовим «Наполеоном» вмостилася на моїх колінах, його дрібні, старанні малюнки – у сумці. Малий старався весь

Лідія Олексіївна, свекруха Софії, поклала на кухонний стіл ключі від квартири. Вона зробила це з таким виглядом, ніби то були не звичайні металеві вироби, а холодний, важкий вирок.

Андрію було п’ять років, коли світ уперше тріснув навпіл. Він пам’ятав ту ніч — батька принесли односельці, і мама впала коло порога, наче хтось вибив у неї землю

— Так, Софіє… Нам треба поговорити. Наступного тижня наш син, Артем, переїжджає до нас. Софія підняла голову від монітора, на якому мерехтіли цифри фінансового звіту. Вона повільно, майже

— Куряче філе знову вийшло трохи сухувате, Наталко, — Андрій обережно відсунув тарілку і злегка скривився. — У мами воно завжди таке ніжне, знаєш. Може, ти б поцікавилася

Я пам’ятаю той вечір, наче це було вчора. Запах смаженої цибулі та грибів, що змішувався з ароматом свіжозвареної гречаної каші. За вікном, яке ми винайняли на околиці нашого

Катерина стояла біля вікна своєї однокімнатної квартири в типовій київській «панельці» на Оболоні, дивлячись, як за склом неквапливо кружляє лютневий сніг. Внизу гуркотіла техніка — черговий етап забудови