– Та якби не моя мама, то ваш син досі б на квартиру заробляв. А так, живе собі спокійно на всьому готовому в трикімнатній квартирі. А ви нам нічого не дали, – заявила мені невістка.
– Це я не дала? А те, що я вже пів року як вам з дитиною допомагаю – це не рахується? – кажу і мало не плачу.
– Так ви ж у нас жили! Пів року за наш рахунок! – не мовчить невістка.
– Жила. Бо ви мене покликали. А у мене, взагалі-то, своя хата є. І я маю де жити.
Невістка так розійшлася, бо дізналася, що я город продала і гроші доньці віддала. А вона вважає, що так не чесно.
Дітей у мене двоє. Донька з сім’єю зараз живуть в Празі. А син одружився і переїхав в місто до невістки.
Нещодавно у них дитина народилася, і син став просити мене, щоб я приїхала до них і допомогла.
– Мамо, Юля хоче на роботу виходити. Чужу людину ми до хати боїмося приводити, та й навіщо, якщо є ти. Бабуся – то найкраща няня. Тобі у нас добре буде, погоджуйся.
Я і справді подумала, що треба було б дітям допомогти. Адже сваха з Італії не приїде, вона і так неабияк допомогла – квартиру придбала, за що я їй дуже вдячна.
Погодилася я. Переїхала до сина. Невістка виділила мені таку кімнату як комірчину. Там у неї гардеробна, і під стіною один маленький диванчик, на який я ледве поміщаюся.
Та я нічого не стала говорити, що мені щось не подобається. Мовчала, бо сама ж погодилася. З дитиною я сиділа пів дня. А потім ще допомагала прибирати, прати, готувати. А вони мені за це навіть дякую не сказали.
А тепер мені невістка докоряє, що я у неї пів року на всьому готовому живу. Не погана дяка за все добре, що я їм зробила.
Грошей ще вона захотіла! Навіщо їй ті гроші? У неї квартира он яка величезна є. А у моєї доньки немає. Вони в Празі квартиру знімають і гроші складають. Але там житло дороге, тому я і надумала свою землю продати. Вона у нас дорога, бо село приміське, так що я виручила кругленьку сумую
Якось я з донькою по телефону говорила, вона мені подякувала за гроші, каже, що вже підбирає варіанти, щоб придбати щось своє.
І цю розмову почула невістка. Вона так розчервонілася, що син ледве заспокоїв свою дружину.
– Ти що, не розумієш? Мама тебе обділила, наче ти їй не рідний. Чому вона не поділила ці гроші між вами обома? – підкидала невістка дров у вогонь.
І син став на сторону своєї дружини, тепер і він вважає, що я вчинила неправильно.
– Але ж у тебе житло є, а в сестри немає, – виправдовувалася я перед сином.
Я навіть пообіцяла, що будинок свій я на них двох запишу в свій час, тож його зовсім з пустими руками я не залишу.
А те, що я 6 місяців їм з дитиною сиділа – хіба це не допомога? Скільки б вони няні заплатили за цей час? А я у них круглодобово працювала за тарілку супу. І тепер я їм ще й винна щось.
Я б і далі працювала у них, бо зараз зима йде, і вдома роботи як такої немає. Але невістка своїми претензіями сама все зіпсувала.
І взагалі, до чого тут вона? Ця справа мала стосуватися лише мене і сина, а вона тут ні до чого.
Та Юля вважає, що якщо вона забезпечила мого сина, а тепер і мене, дахом над головою, то вона має повне право втручатися і претендувати на ці гроші.
В підсумку, тепер уже я образилася. Зібрала свої речі і повернулася додому. В мене хата є, мені чужого не треба. А вони хай тепер думають, з ким дитину залишать. Може, нарешті, оцінять маму і те, що я для них зробила.
Як думаєте, я правильно зробила?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
