fbpx
Життєві історії
– Синку, пробач, дзвоню знову – давно дуже хочу тебе побачити. Була я синку в лiкарів. Залишилося жити мені 10 днів

У міру дорослішання у людей з’являються свої сім’ї і інтереси. У зв’язку з цим, ми часто забуваємо про своїх батьків. Навіть просто подзвонити не вистачає часу або бажання.

І це сумно, адже нашим матерям дуже важлива увага тих, кого вони шалено люблять.

А ми все робимо свої справи і живемо своїм життям, а дні йдуть.

– Синку, ну як ти? Як справи?

Читайте також: Сповідь про “любу” невісточку: Якось чоловiк i син поїхали до Польщi. Я вiдчинила дверi їх будинку – i… Дружина мого сина забaвлялася з чужим чоловiком. Я заклякла на мiсцi. Люба усмiхнулася, наче нiчого й не сталося. Тоді почалося моє пекло

– Нормально. Мамо, вибач – пора.

– Синку, пробач, дзвоню знову – Давно хотілося побачити.

– Мамо, прости, я поспішаю. Звільнюся і віддзвонили.

– Не дочекалася – дзвоню сама. Скажи хоч, як твої справи?

– Та все нормально, от знову. Пора вже мені бігти.

– Але я хотіла лише сказати.

– Мамо, встигнемо поговорити.

Дзвонила мама багато разів, Адже їй була важлива кожна година, але син був зайнятий і вона сказати, що любить, не могла.

Дзвонила мама кожен день, але син і слухати не хотів. І нехай справи, і зайнятий нехай, а вона хотіла сказати, що на серце смуток. А дні все йшли, вона одна. Побачити сина – ось мрія її. Притиснутися вялою щокою і прошепотіти: «Коханий мій».

Нарешті син на хвильку подзвонив.

– Мамо, привіт. Ну як ти там? Чого дзвониш мені ночами?

– Синку, була я в лікарів. Залишилося жити мені 10 днів.

– Приїду завтра! Ти не вір. Все буде, мамо! Ти тільки чекай!