Три роки тому мого єдиного сина не стало. Після цього його дружина, моя невістка, з онуками просто сіли мені на шию. Вона чомусь думає тепер, що я повинна забезпечувати їх і допомагати їм в усьому, бо я їх рідна бабуся. Але я так втомилася вже за весь цей час, а невістка наче не бачить цього, вона сприймає все, як належне. Я вирішила вилити душу вам, тому що більше просто нікому. Не знаю, чи хтось зрозуміє мене. Але дуже хочу попросити вашої поради і погляду з боку, можливо, це змінить моє життя.
Син мій одружився зовсім молодим, бо він дізнався, що дівчина з якою він зустрічався чекає дитину. Жили молоді добре, не гірше ніж інші.
Мій єдиний син з дружиною своєю стали жити від нас окремо, ми з чоловіком подарували їм свою власну невеличку квартиру. До слова, ми з чоловіком забезпечені люди і могли собі це дозволити. Після закінчення декретної відпустки, мої діти знову дізналися, що дружина сина при надії. Я це все розповідаю для того, щоб ви зрозуміли, що невістка моя зовсім і дня не пропрацювала, тому що її завжди лише забезпечував мій син, я вже не буду говорити про те, що ми їм допомагали дуже.
І ось коли його не стало, наша невістка вирішила, що цей обов’язок перекладається на нас з чоловіком, бо ми бабуся і дідусь своїм онукам.
Спочатку ми допомагали їм усім без питань, про інше і мови не могло бути. Я прекрасно розумію, вона залишилася одна без засобів до існування і на руках два хлопчика, дві маленькі дитини, яким потрібно все. Але згодом діти пішли в садочок, і я очікувала, що невістка влаштується на роботу і сама стане трохи заробляти грошей. Тим більше, що я їй пропонувала кілька варіантів. Але вона вперто продовжує сидіти вдома, постійно говорить, що доводиться сидіти з дітьми часто, бо вони часто занедужують в садочку. Тим часом, я регулярно чула від неї скарги як їй складно без чоловіка, що дітям треба купити курточку, черевики, штани, шорти, футболку і носки. Я вже так часто чую від неї ці скарги, що відчуваю вже це своїм власним обов’язком. І так до нескінченності, адже їм постійно потрібно абсолютно все. Звичайно, я люблю своїх онуків і давала гроші їй на все. До слова за харчування в садочку своїх онуків обох теж плачу я сама, а не їх мати.
Відколи сина мого не стало, минув цілий рік, але за цей час зовсім нічого не змінилося.
Невістка постійно жаліється мені на життя. Тільки потім ми з чоловіком стали робити інакше. Я просто брала своїх маленьких хлопчиків, йшла в магазин і купувала їм все необхідне, що вважала за потрібне. А вже з часом до списку прохань моєї невістки додалося і підвищення вартість комунальних послуг за ту квартиру, яку ми з чоловіком пристаралися своєму синові. Ми знову з чоловіком пошкодували її і дали їй грошей, щоб за квартиру не було боргів.
Між іншим, вона майже на кожні вихідні привозить до нас онуків з ночівлею. Вона пояснює це тим, що хлопчикам не вистачає чоловічого спілкування і дідусь тут помічник номер один. Онуки наші гостюють у нас дуже часто і кожні вихідні, а де знаходиться в цей час їхня мама всі вихідні для мене питання. Можливо, невістка зустріла чоловіка? І не говорить, тому що знає, що тоді ми перестанемо їй допомагати. Не онукам, а саме їй.
Як нам бути зараз ми з чоловіком не знаємо? Моя невістка зовсім не хоче працювати. Вона добре влаштувалася і не планує нічого в своєму житті міняти. Можливо, пора поговорити з нею серйозно, але я боюся, що вона просто позбавить нас спілкування з нашими онуками. Дайте пораду, як бути в цій ситуації? Чи можна переконати дружину мого сина самій забезпечувати себе і своїх дітей?
Шкода, але може бути так, що ми з чоловіком їм віддамо все, а вони забудуться про нас дуже швидко усі. Як тут бути?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – euroradio.