Якось так вийшло, що я з самого початку знайомства з майбутньою невісткою не хотіла, щоб син з нею одружився. Господиня вона ніяка, зовнішність теж не дуже, освіта у неї тільки шкільна, а жити хоче наче королева, з якогось дива. Весь час синові Валентина каже: «А що ти мені подаруєш цього разу? А що ти мені купиш, вже вибрав щось? А дай грошей на кишенькові витрати!» А до мене ставлення як до зовсім чужої людини: немає до мене у неї зовсім ніякої поваги. Ну що робити, син мені просто каже мені: «До Валентини у мене щирі почуття і одружуся з нею!»
Гаразд, зіграли весілля весілля, зрозуміло, що моя думка не має значення.
Квартиру молоде подружжя стало орендувати, хоч я і пропонувала жити зі мною в квартирі моїй, невістка не захотіла ще відразу. Можливо, то й на краще.
Через рік народився у дітей народився синок, мій онук. Для сина і мене – радість, для невістки це було не дуже велике щастя, бо вона хотіла пожити ще для себе трохи спочатку. До трьох років дитини Валентина сиділа в декреті. Син мій Степан добре заробляв на двох роботах, але невістці Валентині було все мало. Сама невістка згодом влаштувалася потім в магазин на касу працювати, потім вахтеркою на прохідну, потім з косметикою якоюсь носилася, продавала флакончики з різними парфумами. І це за рік! Ніде не затримувалася на довго, все їй робота не подобалася, все їй не те, все їй не так.
Через останню роботу вони і розлучилися з Степаном. Там, з косметикою графік роботи гнучкий, невістка весь час говорила Степанові, що вона у клієнтки, а з’ясувалося, що вона знайшла собі іншого. Так, все підтвердилося, та й Валентина сама не стала це приховувати. І ось коли внукові було 4 роки, мій син зі своєю дружиною розлучилися. Найцікавіше, що цей її інший відразу залишив Валентину і вона залишилася зовсім сама. Ніби було незрозуміло, для чого вона йому була потрібна.
Валентина пішла жити до батьків, а син зняв в оренду квартиру поменше, зараз зустрічається з іншою дівчиною. Але моєму внуку купував все що потрібно, грошей не шкодував для своєї дитини, і часто брав малюка до себе, щоб погуляти, погратися з ним. Міла спочатку не подавала на аліменти, адже він сам давав їй на руки гроші, які їй навіть на гуляння вистачало. Але потім з’явилася новина про те, що вона виходить заміж, бере сина і їде в інше місто. Тільки вона поїхала, тут же приходить до сина на роботу папірець про виплату аліментів. Степан, звісно, платив все, як потрібно.
Тут же мені почали надходити дзвінки від моєї невістки: «Я знаю, скільки син ваш отримує на руки зарплати насправді, це що за копійки він мені дає? Ви розумієте, що ваш рідний маленький онук стане погано харчуватися з таким татом, йому вже й одягнути нема чого!»
Я відразу телефоную своєму синові, він говорить: «Валентина теж мені часто телефонує, набридло вже! То так хвалиться, що її чоловік більше мене заробляє, то суперечку починає, що дитині нічого купити, бо я мало грошей їй даю. Сина до телефону не кличе, налаштовує проти мене, а малюк вже її чоловіка татом називає. Не буду нічого я висилати більше, ніж аліменти! Хіба це нормально ставитися до мене так?»
А я ночами спати не можу. Уявляю, як там та дитина. Можливо, дійсно там чогось йому не вистачає, або Валентина ще неправду говорить нам?
Я ще не пенсіонерка, 2 роки до пенсії мені працювати, ще й працюю, але моя зарплата невеличка, у наш час це дійсно невеликі гроші. Але я стала висилати для свого маленького онука посилки з одягом і різними смаколиками. На якийсь час Валентина замовчала, але потім стала знову мені телефонувати і говорити, що не треба надсилати одяг, що я не вгадую її розмір, сезон та інше. Краще ту ж суму – і в грошах, а вона сама все купить. Перерахувала після того я якось тисячу гривень, невістка знову дзвонить: «Ви смієтеся, чи як? Це тільки на шапочку з шарфиком і рукавицями грошей може вистачити, це ж копійки якісь!» Я пообіцяла, що з наступної зарплати ще тисячу гривень перерахую їй.
Я навіть не знаю, як тепер правильно зробити. Висилати ті гроші, чи ні? Валентині все не те, все їй мало.
Фото ілюстративне.
