Дожилася я якось до такого часу, непросто сприйняти мені це зараз – онуків своїх рідних няньчити не маю права! Це моя невістка так вирішила, вона сама зробила такий висновок для себе, як виявляється.
Бачити я їх, звичайно ж, можу, наприклад, на загальних родинних святах, або коли син з ними до мене приїжджає, це буває дуже рідко, але щоб залишити у мене дітей, хоч на годинку якусь – та ніколи! Син і залишив би дітей своїх у мене, він ставиться до мене непогано, але невістка проти, а той їй не суперечить ніколи – не хоче непорозумінь у своєму в домі, адже ця дама ще й плакати вміє, коли їй треба, вона акторка гарна, в цьому їй ще й позаздрити можна.
Я б зрозуміла такий підхід дружини свого сина, якби я була якось несерйозною особою, що на мене дітей страшно було б залишати, так ні ж! Мабуть позначається стара образа невістки на мене, і вона вирішила мені вчинити ось так.
Я виростила двох хороших синів. Старший став військовим, одружився, вони зі своєю дружиною трохи пожили у мене, зі старшою невісткою ми досі дуже гарно дружимо, між нами хороші відносини були завжди.
А потім сім’я старшого сина поїхала в інше місто, на місце служби. Молодшого я ростила якось по-особливому, до нього у мене були дуже теплі та ніжні почуття, можливо, тому він зараз ховається під каблучок своєї дружини, а та всім командує, адже у нього спокійний характер і ним легко можна маніпулювати.
Коли мій молодший син одружився, він так само привів свою молоду дружину до мене додому. Чесно кажучи, мене це не втішило, але я промовчала. У її батьків велика трикімнатна квартира в новому будинку, а у нас маленька двокімнатна: одна кімната 17 метрів, інша – 10, в маленькій кімнаті і оселилися мій син зі своєю дружиною. Кухня у нас взагалі 5 метрів, тіснилися ми там довгий час з незадоволеною невісткою біля плити.
Всяке було, сперечалися іноді, але серйозна суперечка якраз розпочалася саме через ці квадратні метри.
Пам’ятаєте фільм ще такий був колись? Я відмовилася давати їм більшу кімнату! Ні, ну правда, я звикла в ній жити, маленька кімната завжди була дитячою – будь ласка, я не виганяю, живіть собі мирно, як хочете в мене.
Відразу після цієї розмови піднялася суперечка, мій син за два дні знайшов квартиру і вони з’їхали, орендували її. Потім це всім розповідалося, що я – зла тітка вигнала свого сина і невістку, яка вже чекає дитину, на вулицю.
Але, якби там у нас не склалося, щось до сватів вони не пішли, ті їх якось не звали.
Я хвилювалася спочатку, а потім подумала – пора їм дорослішати, якщо сім’ю надумали створити та й заспокоїлася трішки.
Онуки народилися погодками, точніше у них різниця півтора року. Згодом син взяв кредит на своє житло. Начебто – живіть і радійте! Але я ж винна в тому, що тепер недолік в сім’ї – велика частина заробітної плати йде на погашення того кредиту! Ну це одна з причин, по якій мені не дають онуків.
Вона, звичайно ж, основна, тільки замовчується. Але я ж то добре знаю, що це стара образа невістки на мене. Якось вона навіть уїдливо, коли все до мене прийшли на ювілей, сказала онукам: «Все, хлопці, збираємося, йдемо додому: тут місця мало, бабусі тут з нами буде тісно, так що кроком руш одягатися!».
Але є й інша, надумана причина: нібито діти мене бояться! У мене гучний голос. Але я ж і тихо вмію говорити! А ще я працюю часто вечорами і на вихідних – коли діти вільні. Але ж не постійно! Я не настільки няньчу дітей, як свати: не купую купу солодощів та іграшок. Але я дарую їм гарний одяг, а якщо і іграшку – то дорогу і потрібну, а не «купу», непотрібний мотлох, яким завалені кошики.
А ось сватам моїм додітей і онуків було завжди зелене світло, коли вони тільки захочуть, хоч на весь тиждень можуть взяти онуків до себе. Там тільки «бабусечка» і «дідусь», а я баба з ім’ям.
Я вже і до сватів зверталася, мовляв – вплиньте на свою дочку хоч якось, нехай вона мені дасть онуків, але не тих я в союзники намагалася записати, вони як би зловтішаються і кажуть: «Онукам з нами легше, у нас просторо, діти по кімнатах бігають, у нас просторо! У вас місця мало».
Я тепер вже розумію добре, що там явно там всі налаштовані проти мене і це не просто так. Та й на єдиного сина свого я, ясна річ, ображена – своє чоловіче слово вставити не може, щоб його рідну матір хоч! Ну що мені робити? Просити у невістки пробачення за минулі образи? А чи винна я? І в чому?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – versal-wood.
