fbpx
Життєві історії
Син мені зателефонував і попросив сказати Марині, моїй невістці, відверту неправду. Я не погодилася, тоді син мені нагадав, що він мені у всьому допомагає, значить, і я маю йому допомагати

– Це все почалося ще влітку, – розповідає шістдесятирічна Валентина Степанівна. – Одного разу син подзвонив, ніби через якусь дрібницю, а потім, в кінці розмови, як би ненароком попросив – так, мамо, ось ще, тут така справа, якщо Марина раптом тебе запитає, скажи їй, будь ласка, що сьогодні я ночую в тебе!

Нічого подібного я робити не збиралася. Я аж поперхнулася. Кажу – сам розбирайся зі своєю дружиною. Не збираюся я нікому нічого говорити, тим більше – неправду! Не треба мені цього на старості років!

З невісткою Мариною відносини у Валентини Степанівни цілком сімейні, теплі. Дружина у сина з хорошим характером, спокійна, домашня. Вона відмінна мати для двох дівчаток і прекрасна господиня, готує, миє, прибирає. Що називається, в’є гніздечко і підтримує домашнє вогнище. Діти у неї розумні і чисті, на плиті завжди стоїть готова їжа, в будинку майже ідеальний порядок. Загалом, не дружина, а просто мрія будь-якого чоловіка.

І будь-якої свекрухи заодно. Марина ніколи не задирає ніс, з вдячністю приймає всі знаки уваги і подарунки дітям, сама завжди вітає Валентину Степанівну зі святами і не скупиться. Знає, що її чоловік регулярно і багато допомагає матері грошима, і ніколи не виявляє невдоволення, як деякі інші невістки. Навпаки, дає чоловікові поради і вибирає хороші подарунки для матері. З того, що дійсно приємно і хочеться.

І онучок Валентина Степанівна щиро любить. Марина ніколи не перешкоджає їхньому спілкуванню, при цьому і не нав’язує дітей бабусі. Якось ось і в цьому питанні примудряється знаходити золоту середину.

Валентина Степанівна завжди вважала, що у сина з дружиною відносини цілком нормальні. Особливо після народження молодшої дочки. Ну не стануть же люди заводити другу дитину, коли відношення не клеяться? І тут таке: молодшій доньці недавно виповнилося два роки, а у сина – роман з іншою жінкою. Причому, Марина, природно, ні про що не здогадується. Така ж весела, як завжди, чоловіка обходить, плани будує…

– Я на сина, звичайно, накинулася тоді з докорами – кажу, тобі не соромно взагалі таке творити, та ще й мене в свої справи втягувати! Я покривати твою брехню не зобов’язана! А він мені так спокійно відповідає – мовляв, мамо, звичайно, не зобов’язана, не покривай! Але тільки я ж теж багато чого не зобов’язаний. Альтанку, наприклад, на твоїй дачі будувати, в санаторії тебе відправляти, гроші тобі давати на проживання щомісяця стільки, скільки треба…

Треба сказати, син Валентини Степанівни дійсно багато робить для матері, витрачає на неї гроші, причому, не тільки на життєво важливе, але і на «забаганки», без яких середньостатистична пенсіонерка цілком може обійтися. І до цього розмов про те, що мати, в свою чергу, повинна якось «відпрацювати» таку синівську турботу, не виникало. А тепер син ясно дав зрозуміти: не буде підтримки його «милих витівок» – не буде нічого.

– А якщо я все Марині розповім? – намагалася не здаватися Валентина Степанівна.

– І чого цим досягнеш? – знизав плечима син. – Розповідай, якщо хочеш. У гіршому випадку буде розлучення. Марина збереться і поїде з дітьми до матері. Ти плануєш після такого залишитися з нею в хороших відносинах? Продовжувати спілкуватися з онуками? Маю великі сумніви. До речі, про дітей подумай – їм-то дуже добре буде після того, як сім’я розвалиться…

Валентина Степанівна подумала і вирішила, що син має рацію. І ось уже півроку триває ця тяганина: час від часу син дзвонить і попереджає матір, що сьогодні він «ночує у неї». Легенду придумує сам. Наприклад, говорить дружині, що матері було погано, чи ще щось.

Невістка в таких випадках дзвонить, співчутливо цікавиться, як здоров’я, запитує, чи не може чимось допомогти вона, і у Валентини Степанівни кішки на душі шкребуть після таких розмов.

– А з іншого боку, що я можу зробити? – гірко зітхає жінка похилого віку. – Розповісти Марині все, як є? Розвалити їхню родину? Цього я зовсім не хочу… Зрештою, вони дорослі люди, розберуться без мене. Зрештою, я не знаю, де син, і знати не хочу. Може, він на роботі сидить, наприклад. Або з друзями…

Крім того, звичайно, пенсіонерці не хочеться втратити прихильність і утримання сина.

– Нікому добре не буде від правди, яку я скажу! – зітхнувши, резюмує Валентина Степанівна. Але насправді спокою від цього на душі у неї зовсім немає.

Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.

You cannot copy content of this page
facebook