fbpx
Життєві історії
Син мене попросив відійти від справ, розрахуватися з роботи, сказав, що я йому потрібна, допомагати з дитиною. Зараз я вдома, і дуже пошкодувала про свій крок, тепер сиджу з простягнутою рукою, коли він мені грошей дасть, буває і не дає. Внучці нічого не купую, бо нема за що, бачу що внучці це не подобається. Ходжу до них рідко, йду коли покличуть, чим я харчуюся не цікавляться, за що живу – теж. Образа не відпускає, за що

Ніяк не можу зрозуміти, що я зробила не так, чим заслужила таке ставлення сина до себе. Сина я виховувала одна, намагалася влаштувати своє життя, але все невдало.

Усі чоловіки, які приділяли мені увагу, виявлялися пристосуванцями, мені доводилося собі багато в чому відмовляти, аби вони ситі були! У дев’яності роки сподіватися було ні на кого, я змушена була важко працювати. Але все ж мені пощастило, я зустріла чоловіка, правда він був одружений, але в моєму житті він зіграв для сина важливу роль.

Він був нафтовиком, доволі забезпеченою людиною, і нам надавав щомісяця невелику допомогу, та справа не в грошах, сам факт був в тому, що син в майбутньому вибрав цю ж професію.

Після закінчення університету, син влаштувався на роботу. А в один прекрасний день він привів дівчину і сказав, що він бачить її своєю дружиною, дівчина була красивою, але без особливих інтелектуальних здібностей. Але у вибір сина я вирішила не втручатися.

На весілля мій друг їм подарував гроші на обручки, пішли вибирати, ось з цього моменту все і почалося.

Вона вибирає каблучку, яка їй подобається, не дивлячись на ціну, я їй тактовно кажу, вам сума грошей подарована обом, так що розпорядись правильно. Переконала я її насилу, що вибрати на таку суму можна і однакові непогані обручки.

Після цього я для неї стала ворог номер один, що не все їй дісталося. Вона хотіла обручку з діамантом, а прийшлося купити звичайну. Неприємно було, але проковтнула. Меркантильна, думаю, але взяти з нас в той момент все одно не було чого. Купила я їм машину «газель», щоб заробляв син, таксуючи у вільний час.

Народилася у них дитина. Внучка росла примхливою, у сина не вистачало фізичних сил, щоб допомогти своїй дружині, тут теща наспівувати почала, що за батько, що не допомагає у вихованні. Продали машину, став заробляти менше, тепер уже тесть почав говорити: «Що за чоловік, що не може утримувати свою сім’ю». Справа дійшла до розлучення.

Спочатку син дуже важко все це переживав, але я його підтримала, він встав на ноги, з’явився бізнес.

Так як він дуже сильно любить свою дочку, намагався повернути сім’ю. Коли з’явилися гроші, невістка сама швидко повернулася, зняли вони квартиру, живуть, але син став цуратися мене. Весь його бізнес на мені, так як після розлучення син дуже впав духом, то ж я передбачливо оформила все на себе.

Мені доводилося працювати майже цілодобово, що могла все платила, не залишаючи собі майже нічого, мало того ще й синові на зарплату працівникам віддавала, аби справа просувалася. Терпіла, думаю, все одно прийдуть хороші часи. Прийшли але, не для мене. Меркантильність невістки з роками підтвердилася, та вона й не приховує, відносини з нею складні, так як ми за інтелектом різні.

Піти на когось вчитися не хоче, крім магазинів нічого не визнає, дочку нікуди не водить. Син почав мені говорити, що, мовляв, це бабусин обов’язок, пояснюю, моя задача любити, а виховувати повинні батьки, коли потрібно з дитиною посидіти, ніколи не відмовляла, але дзвонити вони стали лише коли їм потрібно, а так і не згадають, коли їм не треба!

Потім син мене попросив відійти від справ, розрахуватися з роботи, що я йому потрібна, допомагати з дитиною. Зараз вдома, дуже пошкодувала, тепер сиджу з простягнутою рукою, коли він мені грошей дасть, буває і не дає, думаю, коли здогадається. Внучці нічого не купую, бо нема за що, бачу що внучці це не подобається.

Ходжу до них рідко, йду коли покличуть, коли їм в ресторан потрібно сходити, чим я харчуюся не цікавляться, за що живу – теж. Образа не відпускає, за що? Спасибі ніколи не скажуть, все як за належне приймають, та й не чекаю я, але озвучую, що так не красиво і не шанобливо.

На Новий Рік не покликав, на дні народження теж. Чим могла, допомагала, прикро до відчаю, за що? Буває, і просто можу у них вибачення попросити, мовляв, вибачте, якщо що не так я сказала.

Я впевнена, що на сина так впливає його дружина. А що з цим робити я не знаю.

Фото ілюстративне – teamo.

facebook