Марині Валентинівні зовсім трохи за п’ятдесят, але виглядає вона старшою за свої роки. Одягається дуже скромно, речі носить роками. У перукарні не буває, просто стрижеться і не фарбується, зворушене сивиною волосся збирає в акуратний пучок, косметикою не користується, нігті стриже коротко. Загалом, багато років економить на собі, і це помітно.
Єдина її близька людина – десятирічний син. Так вийшло, що особисте життя у Марини Валентинівни довго не складалося. Хоча начебто дівчиною була симпатичною, і чоловіки звертали на неї увагу. Але все якось не щастило, зустрічалися не ті люди. До того ж, мабуть, позначилося мамине книжкове виховання. Загалом, принца Марина не дочекалася, в рік свого сорокаріччя один за одним пoхoвала обох батьків, і залишилася в чотирьох стінах абсолютно одна на білому світі.
Напевно, це і підштовхнуло до рішення – народити для себе.
– З глузду з’їхала! – зітхали подруги. – Марін, ну вік уже! Ти все життя прожила без дітей, навіщо зараз? Нудно – собачку заведи! Дитину ще ростити треба, багато років! Та ще, в наш час, ростити так, щоб не гірше інших. Як ти одна його піднімеш? У повній сім’ї це буває непросто! Взагалі, чим ти думаєш? У тебе ні накопичень, ні захмарних прибутків, єдиний плюс – квартира своя. Ну і навіщо плодити злидні?
Читайте також: ДІВЧИНКА БУЛА БАЖАНОЮ, АЛЕ МАТИ ЇЇ НEНAВUДІЛА. ВAГIТНICТЬ ЗАКІНЧИЛАСЯ ДОСИТЬ ВАЖКИМИ ПOЛOГAМИ, А ДАЛІ ЩЕ ГІРШЕ
Мабуть, в результаті таких розмов Марина Валентинівна твердо вирішила – викрутиться вужем, але у її дитини буде все. І ніхто не посміє прошіпеть за спиною, що вона в сорок років наплодила злидні, і тепер їй нема на що дитині черевики купити.
Синові десять, і у нього дійсно є все, і все найкраще. Перший час подруги намагалися віддавати Марині для дитини ношені речі – візьми, мовляв, стане в нагоді, може, вдома ходити, або під куртку коли-небудь. Всі подібні спроби Марина жoрстко припинила раз і назавжди – не потрібно. Хтось і образився, не без цього. Втім, зараз вже всі змирилися і зрозуміли: для сина Марина розбивається в коржик. Щороку возить його на море, купує найсучасніші гаджети, водить в кращу гімназію, одягає виключно в фірмовий одяг та взуття.
Звичайно, дається це все нелегко. Марина економить на собі, cкладає копійка до копійки і ледь зводить кінці з кінцями. Втім, ніколи не скаржиться. Син її зростає досить розвиненим, розумним хлопчиком, вихованим і привітним, аж ніяк не розпещений. Намагається вчитися, радувати матір. Він, здається, прекрасно розуміє, чого варто утримувати його на подібному рівні, навчати в цій гімназії, скидаючись на потреби класу і на подарунки вчителям по півзарплати, а потім сидіти ночами над перекладами, аби закрити дірки в бюджеті.
Хоча, як всякий хлопчисько, звичайно, він хоче мати і планшет, і айфон. До того ж у однокласників є всі ці речі – само собою зрозуміле. Але, з іншого боку, дивлячись на інших мам, що під’їжджають до гімназії на карколомних авто, в шубах і діамантах, хлопчикові трохи не по собі. Ні, він соромиться своєї немолодої матусі в ношеному пальто.
Проте стискає кулаки і кожен раз зацьковано озирається – якщо хтось із однокласників щось ляпне, треба буде реагувати. А ляпнути можуть запросто в будь-який момент.
– Мам, а давай тобі шубу купимо? – пропонує хлопчик. – І нові чоботи. А?
– Ой, та навіщо мені шуба ?? – сміється Марина Валентинівна. – Куди в ній ходити? В супермаркет, чи що? Та ну, перестань. А чоботи у мене ще як нові! Навіщо купувати? Цей рік я їх ще точно доношу, а там, може, і ще на рік згодяться.
Хтось вкладає в нерухомість, скорочується в усьому, щоб виплатити іпотеку і в старості зажити як у Христа за пазухою – Марина вкладає в дитину. В освіту, виховання, в стосунки. Щосили виштовхує пацана в життя краще, ніж у неї самої. Вкладає все, що є, без залишку. І, хоча всім каже, що не сподівається ні на який дивідент – насправді звичайно ж сподівається.
Тільки чи права вона сьогодні, що зовсім не звертає увагу на себе?
Може, якби в неї шуба, зачіска з манікюром і вигляд доглянутої жінки, вона допомогла б синові набагато більше?
Літня мама, сильно економить на собі, сильно псує імідж дитини в очах однолітків – адже, що там говорити, навіть дорослі у нас зустрічають людей по одягу, а вже діти тим більше!
Або це дурниці, не варті уваги: нормальні діти не будуть обговорювати чужих мам і взагалі не звернуть на зовнішність уваги, а з усякими виpoдками і спілкуватися нічого?
Нерозумно намагатися виглядати “для когось” в наш час? І вже зовсім смішно – для однокласників сина.
Що думаєте? Як правильніше?
