– А ти взагалі любиш свою донечку? – таке питання тридцятичотирирічний Поліні задала недавно близька подруга.
Питання вкрай несподіване: близькі, в тому числі і подруга, прекрасно знають, що ця дитина дістався Поліні ох як непросто.
Поліна вийшла заміж п’ятнадцять років тому на першому курсі юрфаку по величезній любові. Близькі були в шoці. Золота медалістка, красуня, перспективна студентка, якій вже тоді пророкували велике майбутнє – і заміж у вісімнадцять років. Втім, на весіллі все щиро раділи і вітали молодих.
– Відмінниця, красуня, перша у всьому – навіть заміж перша виходиш! – сміялися подруги. – Напевно, мамою станеш раніше всіх?
– Ну а що, і буду! – відповідала Поліна. – Зате коли моя дитина буде вже великим, я буду ще молодою! А вчитися дитина не завадить!
Однак після весілля час минав, а з вaгiтністю чомусь не виходило.
– Лікарі кажуть, все в порядку! – сумно розповідала Поліна. – Ідіть, мовляв, розслабтеся, все вийде. Легко сказати: «розслабтеся»! Як? Я тільки про вaгiтність і думаю!
Поліна пила вітаміни, робила УЗД за графіком, міряла температуру, в сотий раз здавала аналізи – і знову йшла на штурм жіночої консультації. Лікарів змінювали екстрасенси, екстрасенсів – чaклyни, їх, в свою чергу, консультації у визнаних світил гiнeкології – все безрезультатно.
Читайте також: ТЕТЯНА З СИНОЧКОМ ЖИЛИ БІДНО, КОЖНУ КОПІЙЧИНУ РАХУВАЛИ. А БАТЬКО, ТИМ ЧАСОМ, ІНШІЙ КУПУВАВ КОЛЯСКУ ЗА 20 ТИСЯЧ
– Ніколи не думала, що це так складно – завaгiтніти! – скаржилася Поліна. – Прикро, чому так: кому не треба, народжує щороку, а тут.
Час йшов. Поліна абияк отримала колись бажаний диплом і влаштувалася в першу-ліпшу контору секретарем.
– Хорошу роботу шукати зараз сенсу немає! – пояснювала вона. – Все одно в декрет скоро.
Декретом поки і не пахло, проте думати про кар’єру не було сил. Поліна розносила каву, набирала тексти, протирала фікуси в приймальні, бігала по лікарях і кожен місяць робила тести.
Вaгiтність наступила, як завжди, несподівано. Черговий тест, зроблений швидше за звичкою, раптом показав другу смужку. І інший тест. І третій. Більше тестів в будинку не було, і Поліна, напнувши на себе все підряд, побігла в найближчу аптеку, де купила їх десяток – різних, дорогих і дешевих. І всі вони, дорогі й дешеві, впевнено показали вaгiтність.
Поліна була щаслива. Це були самі радісні в її житті дев’ять місяців. Вона тут же звільнилася з роботи, носила себе як кришталеву вазу, вигулювала животик в парку, ловила на собі таємні заздрісні погляди, довго із задоволенням вибирала речі для малюка і відчувала себе чудово.
Вaгiтність закінчилася досить важкими пoлoгами. Та й догляд за дитиною виявився справою непростою. Дочка народилася з невpoлогічними проблемами, не спала ночами, погано набирала вагу. У свої майже тридцять Поліна відчувала себе деморалізованою і розбuтою.
– Кошмар! – скаржилася Поліна подругам. – Не думала, що з дітьми так складно! Реву цілими днями.
– Це післяпологова депресія! – втішали «бувалі» подруги. – Терпи! Скоро відпустить! Чоловік допомагає? А батьки? А свекри?
Скаржитися Поліні було гріх – допомагали всі і щосили. Тим не менш не відпускало. Вранці не хотілося вставати, тому що попереду чекав день бабака. Одне і те ж – нагодувати, переодягнути, погуляти.
– Нічого! Ще чуть чуть! Ще годину – і вона буде спати! – вмовляла себе Поліна. Коли дитина не засинала вчасно, мати нервувала і злилася. Їла дочка теж погано, і Поліна кожен раз рвала і метала. Напружена мати провокувала напруженість і нервозність дочки – виходило замкнуте коло.
Післяпологова депресія плавно перетікала в «кризу одного року». Легше не ставало.
– Ну потерпи ще трохи! – вмовляли її. – Скоро дочка піде в садок, а ти на роботу.
На роботу Поліна дійсно вискочила як тільки, так відразу – причому, на першу-ліпшу, куди взяли. Ось уже чотири роки вона щосили робить кар’єру. З дитиною сидить свекруха, на підхваті – мама.
Поліна робить для дитини все, але без особливих емоцій, і по-справжньому щаслива тільки тоді, коли дівчинки немає вдома. «Діти – це квіти, подаруйте букет бабусям» – такий статус стоїть біля Поліни в соцмережі.
– Я думала, вже Поліна буд ідеальною мамою! – дивується її подруга. – Вона так чекала свою донечку! Так планувала! Така щаслива була, коли все вийшло. Не розумію, що сталося, в який момент і що пішло не так. Як наврочив хто!
Прірва між Поліною і народженою нею на світ маленькою дівчинкою стрімко зростає.
Хто винен і чому так буває?
