Людмила вже 15 років працювала на заробітках в Італії. В селі у неї красувався величезний будинок за високою огорожею. Вона з тих людей, що хоче, аби у неї було все найкраще. І таки свого досягла, бо добротнішого будинку, ніж у неї, не те, що на село, на весь район не знайдеш.
Колись Людмила працювала секретаркою в сільській раді, люди з нею рахувалися, в селі її поважали, бо багато справ вона могла допомогти вирішити. Ростила Людмила двох дітей – сина Миколу і доньку Анну. Чоловік розлучився з нею, коли діти ще були малими, але Людмила змогла самостійно дати раду своїм дітям.
Коли Микола закінчив школу, то Людмила відправила його в обласний центр, вчитися в університеті. Дуже вже хотіла дати синові вищу освіту. В грандіозних планах жінки було стати свахою самого голови сільради, в якого була донька. Не раз вони на роботі напівжартома родичалися, але Людмила була впевнена, що повернеться син в село і вони відразу весілля зіграють.
Закінчивши університет Микола і справді повернувся в село, але не один, разом з ним була молода дівчина Галина, яку син представив мамі як свою наречену. Людмила відразу сказала синові, що таку невістку не прийме, бо у неї нічого немає. Але п’ять років життя в місті закалили характер Миколи і він чи не вперше ослухався маму.
Вони з Галиною повернулися в місто, розписалися тихенько, знайшли роботу, зняли квартиру і почали жити. Цього Людмила своєму синові не пробачила, перестала з ним спілкуватися, а все своє добро обіцяла переписати молодшій доньці. Так і зробила.
Коли Людмилу звільнили з роботи, бо була зміна керівництва села, і їй теж дісталося, тоді вона довго не думала і поїхала на заробітки в Італію. Кума відразу знайшла для неї роботу, то ж Людмила навіть раділа, що все так склалося. Тепер вона заробляла мінімум тисячу євро в місяць і могла реалізувати свої найсміливіші плани.
Всі гроші Людмила присилала доньці, яка невдовзі вийшла заміж. Зятя привела додому, почали вони обоє хазяйнувати за гроші Людмили. А мамі лише фотографії присилали, жінка на чужині тішилася, що все так гарно і гоже у них. Будинок в три поверхи, машина, коли зять захотів відкрити власний бізнес – Людмила дала гроші і на це. Сподівалася, що коли повернеться додому, то житиме як в казці.
Святкувати свій 60-річний ювілей Людмила приїхала в Україну. Планувала на заробітки більше не повертатися, вистачить з неї 15 років роботи на чужині. Та що їй ще треба – дім повна чаша, живи і радій.
Але вдома на жінку чекав сюрприз. Зять привів до них жити свою маму. Коли Людмила запитала, як це без її дозволу у неї вдома оселилася чужа людина, зять спокійно відповів, що будинок не Людмили, а її доньки, вона сама всі документи переписала. Тому вони самі вправі розпоряджатися, хто в ньому буде жити.
Людмила відверто не знала, що робити, донька стала на сторону чоловіка. А їй виділили одну невелику кімнату з балконом на другому поверсі, мовляв, живіть мамо, ніхто Вас не виганяє.
Людмила довго не наважувалася подзвонити до сина, але таки набралася сміливості і зателефонувала першою. Микола дуже зрадів, навіть покликав маму в гості. Невістка радо приймала Людмилу у себе вдома, жодним словом не обмовилася про те, що колись Людмила не бажала з нею родичатися. Була вдячна їй за сина. З Миколою вони живуть дуже добре, відкрили власну справу – вирощують овочі, отримують непогані прибутки.
Невістка навіть запропонувала Людмилі до них переїхати, але та сказала, що подумає. Вона нарешті зрозуміла, як несправедливо повелася з власним сином.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
