fbpx

Свята у нас не вийшло, тому що на новосіллі всі родичі чоловіка, замість того, щоб порадіти за нас, відверто почали нам заздрити. А на наступний день нам зателефонував дядько чоловіка, і сказав, що було б добре, якби ми його доньці Лесі сплатили суму за половину квартири, яку він нам віддав просто так, по родинному

З родичами мого чоловіка я не була близько знайома. Вони були у нас на весіллі, а потім лише чоловік з ними спілкувався, тому я не встигла з’ясувати, що це за люди. Хотілося вірити, що хороші. Але перевірку спадком вони пройшли не зовсім вдало.

Ми з чоловіком знімали квартиру, бо своєї у нас не було. Від його бабусі, з батьковою боку, залишилася квартира – двокімнатна, але в віддаленому районі і в поганому стані. Тому, отримавши спадщину, ні тато, ні його брат, не захотіли туди переїхати.

У обох по своїй квартирі, а їхати і приводити в порядок захаращену квартиру, їм не хотілося. Вони порадилися і вирішили віддати її нам, бо в нас єдиних з родини ще не було власного житла. Правда, спочатку дядько сватав свою половину квартири своїй дочці, але та приїхавши, носик зморщила і сказала, що ця убогість їй не потрібна.

Ми співвіднесли витрати на приведення житла в більш-менш житлової вид з вартістю самої квартири: дерев’яні перекриття, двоповерховий старий будинок, не в найкращому районі. Щоб не залишитися потім в мінусі, ми попросили у родичів написати дарчі. Адже бабусина квартира в такому стані як є, нікому не була потрібна. Проте гарантій, що після приведення квартири в порядок, хто-небудь не передумає, не було ніяких.

Тато написав папір відразу. Дядько – теж написав, але образившись за недовіру.

Роботи в бабусиній квартирі і справді було дуже багато. Ми вивозили сміття кілька тижнів. У бабусі не було світла, води і газу – все це було відключено. Потрібно було робити капітальний ремонт і ставити все нове.

– Зате без кредитів обійдемося! – радісно гомонів чоловік. – Ремонт, в порівнянні з іпотекою, свято. Іпотека – хочеш-не хочеш, а грошики віднеси в банк. А ремонт – немає грошей, почекає, не втече.

Новосілля ми святкували через рік після того, як квартира дісталася нам. Гості озиралися, не вірячи своїм очам.

– Як з такого сараю можна було таку цукерку зробити? – кліпав очима дядько.

– Я б так само змогла! – заявила дочка дядька, Леся. – Міг би і дочці частку віддати!

Свята у нас не вийшло, тому що всі родичі чоловіка, замість того, щоб порадіти за нас, відверто почали нам заздрити. А на наступний день нам зателефонував дядько чоловіка, і сказав, що було б добре, якби ми його доньці Лесі сплатили суму за половину квартири, яку він нам віддав просто так, по родинному.

Чоловік призадумався, а я відразу відмовилася. Чому ми їм повинні щось віддавати? Ми боргів за цю квартиру скільки віддали! І вклали багато своїх грошей. Якщо їм була потрібна квартира, треба було про це сказати відразу, а тепер вона наша. Хіба не так?

Бачу, що чоловік не хоче псувати стосунки з своїми родичами, але мені байдуже. Зате у нас є квартира.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page