fbpx
Життєві історії
Свою дружину я дуже люблю і ні в чому їй не відмовляю – благо, можливостей тепер для цього хоч відбавляй. Подарунки, сюрпризи, квіти – все це постійно є у неї. Єдине, в чому ми не можемо знайти згоди – це діти. Своїм дітям приносити щось на блюдечку я не збираюся, вважаю, що вони самі мають все заробити, а дружина не поділяє моїх поглядів

З дружиною ми живемо майже 15 років, все у нас чудово. Єдине, в чому ми не можемо знайти згоди – це діти. Я вважаю, що не потрібно їм давати все, що вони хочуть, інакше вони зовсім розслабляться. Дружина ж вважає, що я обділяю наших дітей.

Якби мої батьки свого часу купили мені хоча б якусь однокімнатну квартиру, я б зараз в ній і сидів. Нічого іншого в житті і домагатися б не став. А навіщо? Дах над головою є… З мене щось вийшло саме тому, що діватися було нікуди, жити ніде і їсти нічого! Своїм дітям приносити щось на блюдечку я теж не збираюся.

Хоча засоби і можливості є, і то неабиякі. У мене власний бізнес, ми живемо, як кажуть, на широку ногу – у нас великий заміський будинок, простора міська квартира в хорошому районі, дімробітниця, у кожного новий автомобіль. Кілька разів на рік ми виїжджаємо закордон. Дружина не працює в повному розумінні цього слова – так, займається благодійністю, щоб було спілкування і тонус.

Свою дружину я дуже люблю і ні в чому їй не відмовляю – благо, можливостей тепер для цього хоч відбавляй. Подарунки, сюрпризи, квіти – все це постійно є у моєї дружини. Втім, були у нас і зовсім інші часи. Ми обоє з більш ніж скромних сімей, одружилися в юності і всього добивалися самі. Знали часи, коли не вистачало грошей на поїздку в метро, ​​і на обід тижнями доводилося їсти одні макарони. Добре, що все давно позаду.

Але мені пощастило, я зумів створити справу з нуля, і зараз мій бізнес процвітає. Всі ці роки дружина не просто була поруч, але і робила для мене все, що могла, я це пам’ятаю і дуже ціную.

І все б добре, тільки дружину бентежить моя досить тверда позиція по відношенню до дітей. Дітей у них двоє: донька-шестикласниця і шестирічний син. І у дітей з дитинства нічого зайвого. За своє життя я бачив десятки прикладів дітей забезпечених батьків – з переважної більшості цих дітей нічого путнього не вийшло. А все тому, що вони витрачали те, що ними не зароблене. Хороша освіта, квартири, машини як приходили до цих молодих людей немов би нізвідки, так і йшли в нікуди, приносячи одні нещастя.

Людина повинна всього домогтися в житті сама, я так вважаю, і постійно повторюю цю фразу дружині і дітям. Сам – це саме сам, ні більше, ні менше. Ніяких тобі стартових капіталів, автомобілів до повноліття і квартир до весілля.

З освітою я готовий допомогти – утримувати дітей, поки вони вчаться в університеті. І не більше того. Діти відправляться в самостійне життя на наступний день після закінчення університету, бо забезпечувати їх квартирами я не збираюся принципово.

І справа не в грошах, звичайно, я зовсім не жадібний, справа в принципі. Діти розкоші поки не заслужили, і крапка. Вони повинні бути ситі, добротно одягнені, мати можливість вчитися і розвиватися, ну і відпочивати без надмірностей – і не більше того. Репетитори, до речі, теж віднесені мною до атрибутів розкішного життя. У мене в свій час їх не було.

Хоче дитина вчитися, потрібні знання – нехай вчиться, літератури море, інтернет в допомогу, та й шкільні вчителі, за великим рахунком, ніколи не відмовляють, якщо попросити пояснити матеріал, хоч пройдений, хоч додатковий. Завжди підкажуть, і літературу порекомендують, якщо потрібно. А від оплачених батьками знань толку не буде. Легко прийде – точно так само і піде, не затримавшись. Знання потрібно добувати, за успіх боротися, гроші заробляти – лише так, і ніяк інакше.

Дружина з цим ніяк змиритися не може, адже всі її знайомі живуть під девізом – все найкраще дітям. Собі не куплять, а дитині – навіть не задумаються, придбають. Люди вже зараз купують квартири в кредит, щоб коли дитина виросте, у неї було житло.

Тому дружина не розуміє, навіщо їх дітям стартувати з нуля і поневірятися, як колись батьки, коли є можливість починати в куди більш комфортних умовах?

Дружина не любить згадувати роки злиднів, коли персик ми ділили навпіл, а в діряві черевики взимку підкладали картонки… А тепер в такий стан спеціально ставити дітей? Якесь марення. Та й дитинство не повториться. Чому б не потішити дітей зараз, тим більше, є можливість? Показати світ, купити те, що давно хочеться, – хто його знає, що в тому житті ще чекає дітей попереду? Може, зараз їх кращі роки?

Але гроші в родині заробляю я, тому останнє слово за мною – і я проти. І справа навіть не в планшеті, а саме в принципі, в лінії виховання. Свою лінію я вважаю єдино вірною. Для того, щоб діти виросли достойними людьми, їм не можна давати все, що їм хочеться.

Фото ілюстративне – Wday.

facebook