Мій власний чоловік ще тоді щиро так сміявся, говорив, ти сусідку нашу, здається, удочерила! Ну, мені шкода її завжди було якось, правду кажучи. Бабуся – добра така вона людинка, сидить в квартирі зовсім одна цілими днями, з ранку до вечора лише телевізор може подивитися, навіть поговорити ні з ким їй. Хоча у неї є дві дочки, одна, правда, далеко зараз живе від матері своєї, за кордоном десь, а друга в столиці добре вже чимало років там влаштувалася, але стосунки у них досить складні. Бабуся нею незадоволена постійно, каже, що вона недобра, а тій дочці самій вже давно за 50 років, – якось мені розповіла моя колишня однокласниця Тетяна.
– Ого, нічого собі. А бабусі тоді самій зараз вже скільки років? За вісімдесят напевно виповнилося?
– Сусідці моїй, бабусі Ганні, вже виповнилося 81 рік. Але вона в своєму розумі, активна досить, рухлива і енергії у неї ще досить таки багато, як на її роки. Та я і не роблю для неї нічого особливого! Дочка найняла прибиральницю, яка два рази в тиждень квартиру прибирає і готує, так що побут там забезпечений. А я так, на підхваті: в магазині іноді на її прохання що-небудь таке особливе купую, в аптеку збігаю, коли вона мене щось попросить, ось минулого тижня з чоловіком на нашій машині до лікаря її відвезли, вона мене вже декілька разів про це просила. Ну, чоловіка іноді прошу відремонтувати щось там у неї по дрібниці, так чай п’ємо з нею іноді з пиріжками, вона мене запрошує по-сусідськи. Альбоми дістає, показує фото своє і своєї родини, розповідає різні історії її сім’ї. А мені цікаво! На її фотках – люди з минулого століття, дуже старі навіть фотографії є. Люблю таке розглядати, питання їй ставлю, а вона і рада, дуже любить спілкуватися, а немає з ким.
Будинок, в якому живуть моя колишня однокласниця Тетяна і її сім’я, вже старенький, колись тут квартири людям видавали: хто на заводі працював, а хто з багатодітної сім’ї.
Бабуся Ганна живе в просторій та світлій розкішній трикімнатній квартирі, яка коштує ого-го скільки, адже будинок знаходиться в хорошому районі.
Сама Тетяна зі своїм чоловіком і маленькою дитиною живуть тут в квартирі батька чоловіка, яку той багато років тому отримав у спадок. Навіть не в квартирі, а в одній кімнаті – в другій знаходиться склад різних речей.
Однокласниця тимчасово там живе, родичі їх пустили в свою квартиру. Звісно добре те, що гроші за оренду великі не беруть, вони лише комунальні виплачують.
– П’ять років тому, коли ми одружилися, батько пустив нас сюди, з угодою, що в будь-який момент, коли йому знадобляться гроші або житло, ми маємо з’їхати звідси! – розповідає Тетяна. – А поки можете відкладати гроші, каже, на своє власне житло, поки жити будете тут. Ну, ми накопичуємо, відкладаємо по можливості, звичайно, потихеньку. До декрету нормально було, а тепер живемо всі на одну зарплату чоловіка, і відкладати виходить зовсім небагато.
Їх синочкові два з половиною роки, якщо все піде за планом, скоро малюк піде в садочок, Тетяна сама зможе вийти на роботу і грошей вони зможуть відкладати ще більше.
Батько чоловіка теж незадоволено іноді говорить, мовляв, п’ять років живете, а нічого практично ще не відклали, якісь копійки.
– А тут у суботу сусідці було недобре, ми з чоловіком і з дитиною гуляти збиралися після сну, виходимо, а бабуся Ганна в дверях у себе стоїть. Тетянко, недобре. Ну, я, звичайно, гуляти не пішла вже, відправила чоловіка з дитиною одних, зайнялася сусідкою. Провела її в квартиру, викликала фахівців, поки приїхали – допомагала чим могла. Вони сказали, що я їм вчасно ще зателефонувала. Часу вже було тоді одинадцята година вечора, кажу, піду я, бабусю Ганно, додому.
Тетяна залишила сусідці на тумбочці чай і воду, дала пульт від телевізора, поклала поруч телефон, сказала відразу ж дзвонити в будь-який час, якщо щось не так. Обіцяла, по можливості, відразу забігати до старенької.
– А бабуся Ганна мені й каже – знаєш, Тетянко, а принеси мені копію свого паспорта завтра, коли будеш до мене іти. Я здивувалася – навіщо це їй потрібно? А вона – складу, каже, дарчу на квартиру на тебе, я вже давно вирішила, багато часу у мене було все обдумати гарно! Ти хороша людина, допомагаєш мені і завжди допомагала, вислухуєш, і чоловік у тебе дуже хороший, просто відмінний, я завжди можу на вас покластися, знаю, що не залишите мене. Так я взагалі серйозно це не сприйняла! Кажу, бабусю Ганно, у вас дочки є, не вигадуйте! А вона – і що, що дочки? Скільки разів за літо ти тут когось з них бачила, а восени можливо, хоч хтось до мене приїхав, провідав мене? В тому й справа, що жодного разу ніхто й не навідався, а я вже стара людина давно, сама бачиш, як я живу і що я нікому не потрібна. Я, чесно кажучи, за всі п’ять років, що тут живемо, бачила пару раз одну її дочку, і то вона пробігала повз мене. На вулиці, якщо зустріну, ніколи не впізнаю її, бо особливо навіть нагоди не мала познайомитися з нею.
Сусідка ще раз повторила Тетяні, що все обдумала і чекає документи. Квартиру вона перепише, але з однією умовою – нові господарі дадуть їй дожити тут спокійно, ні слова не скажуть дочкам бабусі, щоб не піднімати непотрібні суперечки. Ну, і будуть, звичайно, підтримувати і допомагати бабусю Ганну, як раніше. Не матеріально, в цьому вона не потребує – морально і фізично.
Вдома Тетяна зі сміхом розповіла все своєму чоловікові про те, що ось, несподівано для себе, «заробила квартиру». Думала, що чоловік посміється разом з нею, але він раптом поставився до повідомлення серйозно.
– Так нехай переписує! – вигукнув він. – Хоча навряд чи вона це зробить. Просто була рада, що ми їй допомогли тай все. Зараз ніч переспить і заспокоїться, забуде про все що говорила, тут не дивно, адже вона старенька людина, багато чого може обіцяти, адже це вже вік.
Але ось минуло вже кілька днів, а сусідка «не заспокоїлася» – просить, щоб Тетяна принесла їй паспорт. Але вона цього робити не хоче.
По-перше, не вважає себе вправі претендувати на такий дорогий подарунок, адже це все досить серйозно.
По-друге, у бабусі є спадкоємці, які, звичайно, дуже образяться на Тетяну, коли дізнаються, що квартира матері належить тепер їй. Доведеться їй непросто. Однокласниця, за своїм характером, добра та м’яка людина і таке випробування явно не для неї.
А, можливо, нерозумно це все і Тетяні треба бігом бігти до сусідки з паспортом, поки та не передумала? Свого житла у них з чоловіком немає, а це відмінне рішення проблеми. До того ж бабуся запропонувала все це сама, без найменших недобрих думок, молоде подружжя і не думали про таке ніколи? Господиня має повне право розпорядитися своїм майном так, як вважає за потрібне. І, якщо вона не хоче віддавати нічого дочкам – її право.
Тетяна запитала, а що б я робила на її місці? Та я не знала, що їй відповісти. Вже декілька днів ця історія з моєї голови не виходить. Як тут правильно вчинити? Що порадити їй?
Фото ілюстративне.
