fbpx
Життєві історії
Свій шістдесятирічний ювілей я відсвяткувала в минулу суботу. Син хоч торт приніс, а донька взагалі прийшла без нічого. Мені перед подругами було дуже незручно

Свій шістдесятирічний ювілей я відсвяткувала в минулу суботу. Покликала найближчих родичів і подруг, прийшов син з невісткою і внучкою. На особливі подарунки від них я і не розраховувала, але про те, що вони прийдуть зовсім без нічого, я і подумати не могла. Син в руках тримав тортик, куплений в супермаркеті, а онучка намалювала для мене малюнок.

Я ще чекала, що подарунок буде згодом, у вигляді сюрпризу, але цього не сталося. Так, їм зараз трохи важко з грошима, бо вони ще сплачують кредит за квартиру, але ж і 60 у мене не щодня. І невістка, і син працюють, могли б щось і відкласти до цієї події.

Я все, звичайно, розумію, з грошима проблеми. Але невже у двох молодих дорослих працюючих людей, немає коштів хоча б на невеликий знак уваги? Чайник новий купили б, знають, що я воду в каструльці кип’ячу, бо старий зламався! Або комплект постільної білизни, моя все ще з радянських часів, чи крем якийсь… Я з порожніми руками до них ніколи не приходжу! А тим більше на дні народження!

Не знаю, може син ображається через те, що я доньці допомагаю більше, ніж їм. Але їй потрібніше, відколи дитина у неї народилася, я щодня до них ходжу: і продукти приношу, і з онуком залишуся, і їсти зготую, і приберу, якщо треба. Звичайно, за допомогу з онукою я з дочки ні копійки не беру, свої проблеми вирішую сама. Одяг доношу той, що є, благо його достатньо, взуття намагаюся берегти, все своєчасно ремонтую. Купую в основному товари за акціями. Ну, і комуналку плачу ще, звісно, ​​куди ж без цього.

У мене багато знайомих мого віку, більшість уже не працюють, але якось так склалося, що майже всім активно допомагають діти. Сусідці он син у квартирі зробив дорогий ремонт, поміняв вікна-двері-підлоги, купив нові меблі, тепер у неї вдома як у музеї.

Я у себе ремонт робила ще двадцять років тому. Недавно просто освіжила. Поклеїла шпалери, побілила стелі, постелила новий лінолеум. Зараз думаю, що доведеться в цьому і доживати: ремонт мені не подужати ні матеріально, ні морально.

Подрузі також допомагає дочка. За те, що та влітку з двома онуками сиділа на дачі, дочка із зятем видали їй десять тисяч гривень «на продукти та на господарство». А яке там на дачі господарство? Прання все возили до міста, продукти донька привозила щотижня машиною. Подруга відмовлялася від грошей, навіщо, мовляв, так багато – але дочка із зятем ні в яку: мовляв, тобі це за послуги няні, навіть не вигадуй, бери, це твоє.

Іншу мою приятельку дочка повезла за кордон у відпустку. Причому, дочка цієї теж в грошах не купається, розлучена, одна ростить дитину. Просто хоче зробити матері приємний подарунок.

І тільки мені нема чим похвалитися – діти не допомагають зовсім. Син хоч торт приніс, а донька взагалі прийшла без нічого. Мені перед подругами було дуже незручно, ну невже діти не могли щось придумати, щоб мені було приємно?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page