Ранок у Львові починався з дрібного дощу, який меланхолійно стукав у шибки квартири на австрійський манер — з високими стелями та залишками старовинної ліпнини.

Соломія, фінансова директорка великого агрохолдингу, любила цей час.

Це були єдині тридцять хвилин на добу, коли цифри в її голові замовкали, поступаючись місцем аромату свіжої випічки та міцної арабіки.

Проте сьогодні тишу порушила не кавомашина, а Мар’яна — молодша сестра її чоловіка Павла.

Вона влетіла в кухню без стуку, наповнюючи простір запахом надміру солодких парфумів та нервовою енергією.

— Соломіє, рятуй! Ти ж у нас «богиня бюджетів»! — Мар’яна безцеремонно вмостилася на стілець, відсунувши ноутбук Соломії. — У мене там у кабінеті ФОП таке накрутилося. Коротше, я заплуталася в оборотах. Мені треба, щоб ти «підчистила» звіти за квартал. Я щось наплутала там.

Соломія повільно опустила чашку.

Вона дивилася на золоту каблучку на пальці Мар’яни — ту саму, яку Павло допоміг їй купити «на розвиток бізнесу» минулого року.

— Мар’яно, я не займаюся «підчищанням». Я займаюся стратегічним плануванням. Те, що ти просиш, — це потрібно довго сидіти, багато піде мого часу.

— Ой, не починай свою лекцію з етики! — пирхнула зовиця, розглядаючи свій ідеальний манікюр. — Всі так роблять. Ти що, хочеш, щоб я останню сорочку податковій віддала? Ми ж сім’я. Павло казав, що ти ніколи не відмовиш.

Павло, який саме зайшов до кухні, застібаючи ґудзики сорочки, зупинився.

Він побачив напружене обличчя дружини та жалісний погляд сестри.

— Соломіє, ну справді, подивися, що там у неї, — м’яко промовив він, підходячи до Соломії. — Мар’янка тільки стає на ноги. Тобі ж це раз-два — і готово. Професійна непридатність, чи що? Не будь такою жорсткою.

Соломія відчула, як холодний клубок підкотився до горла.

Це був не перший випадок. І навіть не десятий.

— Це не жорсткість, Павле. Це професіоналізм. Якщо Мар’яна хоче займатися бізнесом, вона має вчитися грати за правилами. Або найняти бухгалтера, який погодиться щось там рахувати, як хоче вона, то це не реально. Я цього робити не буду.

Мар’яна підхопилася, очі її блиснули злобою.

— Зрозуміло. Знову «висока пані» будує з себе святу. Дивися, Соломіє, щоб твоя святість боком не вилізла. Брат, я пішла. Мамі скажу, що твоя дружина знову нас за людей не тримає.

Двері захлопнулися з такою силою, що задзвеніли келихи в серванті.

Після того, як за сестрою зачинилися двері, Павло важко зітхнув і сів навпроти дружини.

— Ти знову це зробила, — сказав він тихим, розчарованим голосом.

— Що саме, Павле? Відмовилася щось рахувати твоїй сестрі? Вона там таке нараувала, що виправити то не реально вже, нехай сама думає, як краще зробити,— Соломія вже не намагалася приховати роздратування.

— Ти знову поставила свої принципи вище за мир у сім’ї. Мар’яна піде до мами, мама подзвонить мені. Вечір зіпсований. Невже воно того варте? Просто допомогла б, і всі були б щасливі.

Соломія встала і підійшла до вікна.

Львівський дощ посилився.

— Павле, а коли хтось буде турбуватися про моє щастя? Коли твоя родина востаннє питала, як я себе почуваю після десятигодинного робочого дня? Коли твоя мати, пані Олена Степанівна, востаннє телефонувала мені не для того, щоб попросити «підвезти на дачу» або «позичити грошей на нові штори»?

— Мама стара людина, вона звикла до уваги, — буркнув Павло. — А Мар’яна — дитина.

— «Дитині» тридцять років! У неї крамниця, машина, яку ми допомогли купити, і нуль відповідальності. Павле, ти пам’ятаєш, як минулої зими мені була потрібна допомога з моїм хворим дідусем? Коли я просила твою сестру посидіти з ним хоча б годину, поки я буду в аптеці?

— У неї тоді був запис на брови, Соломіє, ти ж знаєш.

— Так, я знаю. Запис на брови був важливішим за мого дідуся. А коли нам не вистачало грошей на перший внесок за цю квартиру, твої батьки сказали: «Ой, діточки, ми ж пенсіонери, звідки у нас гроші?». Але через місяць вони купили Мар’яні путівку в Єгипет, «щоб дитина відпочила від стресу».

Телефон Павла на столі завибрирував.

Рингтон «Мама» пролунав як важка сирена.

— Ось, почалося, — він подивився на екран з острахом. — Соломіє, я тебе прошу, просто вибачся перед нею наступного разу.

Соломія не відповіла.

Вона дивилася на своє відображення в склі шафи і вперше за п’ять років шлюбу побачила там жінку, яку систематично обкрадали. Не лише фінансово, а й емоційно.

Наступні два дні Соломія була дивно спокійною.

Вона не сперечалася з Павлом, не відповідала на уїдливі повідомлення Мар’яни в сімейному чаті та ігнорувала дзвінки свекрухи. Вона працювала.

Але цього разу вона не аналізувала баланси агрохолдингу.

Вона відкрила папку з особистими архівами, виписками з карток та чеками.

Як досвідчений аудитор, вона знала: щоб вилікувати недугу, треба побачити повну картину збитків.

Вона створила складну таблицю.

Перша колонка — «Активи, вкладені Соломією».

Друга — «Дивіденди, отримані від родини чоловіка».

Пункт 1. Фінансова пряма допомога.

Гроші на «розвиток бізнесу» Мар’яни (безповоротна позика) — 150 000 грн.

Оплата відновлення коліна мами Олени Степанівни (Павло тоді «якраз був між проектами») — 85 000 грн.

Щомісячне поповнення карток батьків Павла на «ліки та вітаміни» протягом трьох років — близько 180 000 грн.

Пункт 2. Ресурси та час.

Безкоштовне ведення бухгалтерії для попередніх трьох «стартапів» Мар’яни (ринкова ціна послуг за цей час) — 120 000 грн.

Використання особистого авто Соломії для потреб свекрухи (паливо, амортизація, послуги водія в особі самої Соломії) — 45 000 грн.

Ремонт у квартирі батьків Павла (матеріали та бригада, оплачені з премії Соломії) — 210 000 грн.

Пункт 3. Родинна дебіторська заборгованість.

Тут Соломія записувала дати. Дні народження, на які їй дарували дешеві коробки цукерок із супермаркету, тоді як вона купувала свекрусі золоті прикраси.

Святкові обіди, де вона проводила весь час на кухні, поки Мар’яна розповідала гостям про свій «важкий бізнес».

Коли Соломія натиснула «AutoSum», результат змусив її серце тьохнути.

Підсумкова сума з усіх витрат, які вона вказала, перевищувала мільйон гривень.

Мільйон гривень, вирваних з її власного майбутнього, з її спокою, з її мрій про подорож до Ісландії, яку вони з Павлом постійно відкладали, бо «зараз мамі треба допомогти з зубами».

Нагода презентувати результати аудиту випала ідеальна.

Олені Степанівні виповнювалося 60 років.

Ювілей вирішили святкувати в престижному ресторані в центрі міста.

Звісно, за організацію та оплату банкету «відповідала» Соломія.

— Солечко, ну ти ж вибереш найкраще меню? — щебетала свекруха за тиждень до події. — Щоб перед родичами не було соромно. І торт замовили в тій кондитерській, де Мар’янка любить.

У день свята Соломія виглядала бездоганно.

Вона одягла строгий чорний костюм, який підкреслював її статус, і взяла з собою тонку шкіряну папку.

За столом зібралося тридцять осіб: тітки з Тернополя, куми з Франківська, друзі сім’ї.

Олена Степанівна сяяла в новому вбранні (теж купленому Соломією), Мар’яна демонструвала черговий дорогий гаджет.

Після кількох тостів слово взяла Соломія.

Вона піднялася, і в залі запала тиша.

Всі очікували почути традиційні слова про «другу маму» та «сімейне тепло».

— Дорога Олено Степанівна, дорогі гості, — почала Соломія, і її голос звучав кришталево чисто. — Сьогодні особливий день. 60 років — це час підбивати підсумки. Ми багато говорили про сімейні цінності, про обов’язок і про підтримку. Я, як людина цифр, вирішила підійти до цього питання професійно.

Вона відкрила папку і дістала паку сторінок.

— Павле, допоможи мені, будь ласка, роздай це кожному гостю. Це наш «Родинний звіт за п’ятирічку».

Павло, нічого не розуміючи, почав роздавати листки.

Гості зашурхотіли папером.

Олена Степанівна вдягла окуляри і вчиталася в перший рядок:

«Аналіз фінансових питань усередині родини».

— Соломіє, що це за жарти? — нервово засміялася свекруха.

— Це не жарти. Це правда, виражена в грошовому еквіваленті, — Соломія продовжила, не звертаючи уваги на шепіт. — Згідно з цим аудитом, за п’ять років мого перебування у вашій родині, я інвестувала у ваш добробут один мільйон двісті тисяч гривень. Ось тут, у додатку №1, розписано все: від ремонту вашої ванної до кредиту Мар’яни, який вона так і не повернула.

— Ти що собі дозволяєш?! — крикнула Мар’яна, вскакуючи з місця.

— Я дозволяю собі бути чесною, — відрізала Соломія. — А тепер подивіться на зворотний бік. Розділ «Зворотні інвестиції». Там порожньо. Ой, вибачте, я забула внести туди три кошики яблук з дачі та набір рушників на минулий Новий рік.

За столом стало так тихо, що було чутно, як працює кондиціонер.

Тітки з Тернополя з неприхованим інтересом вивчали цифри, порівнюючи суму на ремонт із вартістю страв на своїх тарілках.

— Тож, Олено Степанівна, — Соломія подивилася прямо в очі свекрухи, — мій подарунок на ваш ювілей сьогодні — це списання вашого морального боргу переді мною. Цей банкет оплачено. Але це остання копійка, яку я витрачаю на вашу родину. З цієї хвилини я офіційно оголошую себе банкрутом у питаннях вашої підтримки.

Соломія повернулася до чоловіка, який стояв посеред залу з пачкою звітів у руках, виглядаючи так, ніби промок під дощем.

— Павле, вибір за тобою. Ти можеш залишитися тут і далі слухати про «сімейний обов’язок», або піти зі мною і нарешті почати будувати наше власне життя. Але попереджаю: у «нашому» житті більше не буде безкоштовних кредитів для Мар’яни.

Соломія вийшла з ресторану, не чекаючи відповіді.

Вона йшла по нічному Львову, і з кожним кроком відчувала, як важкий панцир, який вона носила роками, розсипається в прах.

Павло наздогнав її біля під’їзду.

Він був без піджака, задиханий і розгублений.

— Ти розумієш, що ти зробила? Мамі викликали швидку! Мар’яна плаче! Весь стіл обговорює твої таблиці!

— Я розумію, що я нарешті виставила рахунок за свою гідність, Павле. І якщо твоя мати так болісно реагує на правду — це її вибір. Ти зі мною чи з ними?

— Я не можу просто так кинути їх. Вони ж мої рідні.

— Тоді повертайся, — спокійно відповіла Соломія, відкриваючи двері під’їзду. — Твоя валіза буде зібрана до ранку.

Вона не плакала.

Коли вона зайшла до квартири, там було тихо і порожньо.

Соломія сіла на диван, відкрила ноутбук і видалила файл «Реальний кошт родинних стосунків».

Він їй більше не був потрібен. Всі борги були погашені.

Минуло три місяці. Соломія нарешті полетіла до Ісландії.

Одна.

Вона стояла біля підніжжя водоспаду, відчуваючи на обличчі крижані бризки води.

Її телефон завібрував. Повідомлення від колишнього чоловіка.

«Соломійко, Мар’яна просить твій пароль від кабінету ФОП, їй там знову щось заблокували. Каже, ти зобов’язана допомогти, бо ти ж колись обіцяла».

Соломія посміхнулася.

Вона не стала нічого писати. Вона просто заблокувала номер Павла, зробила глибокий вдих і пішла вперед — туди, де небо зливалося з океаном, а цифри більше не мали значення.

Висновок аудиту: Кохання та повага не можуть бути предметом торгу. Якщо ви постійно даєте в борг свою душу, одного разу ви виявите, що всередині залишилася лише порожня папка.

Будьте сміливими виставляти рахунки вчасно.

А ви як вважаєте: чи вірно зробила невістка по відношенню до чоловіка, він же не винен, що мама і сестра у нього такі? Хіба він міг покинути рідну матір?

Фото ілюстративне.