fbpx
Життєві історії
Свекрухи мені не було шкода – вона не уявляла собі іншого способу життя, крім як затишно влаштуватися і бути чиєюсь утриманкою. Зараз вона всіма силами намагалася прилаштуватися до сина, тобто мого чоловіка. І якщо чоловік, допомагаючи матері останній рік, думав що цей рік – єдиний, потім мати буде отримувати пенсію, то я з самого початку знала, що годувати нам її доведеться все її життя

Виходу на пенсію мама чоловіка, Валентина Петрівна, чекала як манни небесної. Я до її очікування ставилася досить скептично: навіть я знаю, що жінка, ні дня у своєму житті офіційно не пропрацювала, на пенсію в 55 років не вийде. Після 60, можливо. Але не зараз.

Останній рік Валентину Петрівну утримували ми з чоловіком. З батьком мого чоловіка свекруха розлучилася через кілька років після його народження, а останні 20 років її утримував чоловік сусідки, Ігор Дмитрович, досить забезпечений чоловік, в минулому році відсвяткував ювілей – шістдесятиріччя.

Як тільки Ігоря Дмитровича наздогнала стареча неміч і він перестав мати потребу в послугах свекрухи, він попрощався з нею і став зразковим сім’янином. То ж Валентина Петрівна залишилася без засобів для існування.

Колись робота у Валентини Петрівни була, правда недовго і без оформлення. Вона торгувала в наметі на ринку без офіційного працевлаштування, пропонувала послуги няні сім’ям з дітьми, мила підлогу в під’їздах. Але ніде вона не затрималася надовго, в силу свого довгого язика, який вона не хотіла притримати.

Коли ми з чоловіком познайомилися і зійшлися, Валентина Петрівна не прийняла мене. Як так – її єдиного сина, охомутала якась селючка. Так, може я і з села, зате працювати вмію. Я забрала чоловіка до себе і ми почали вирощувати свиней. Зараз у нас велике поголів’я, ми давно живемо в місті, а всіма справами на свинокомплексі заправляє керуючий.

Свекруха мене так і називає: свинарка. 6 років тому я пропонувала свекрусі офіційне працевлаштування, щоб хоч якась пенсія у неї була. Вона фиркнула на мене, образившись пропозицією: – Сама свинарка, сина мого втягнула, ще й мене свинаркою хочеш зробити?

Одним словом – не погодилася. Зараз ця жінка скаржиться синові на несправедливість і жалісно запитує мого чоловіка:

– Жити то я на що буду? Нікому не потрібна – ні Ігорю, ні державі, ні тобі! Тобі-то може і потрібна, та дружина твоя не дозволить тобі мамі допомагати. Ти ж навіть чхнути без дозволу своєї свинарки не можеш.

Я зайшла на кухню:

– Валентино Петрівно, а Вам не здається, що ображати людину, від якої залежить Ваше майбутнє, в її ж домі, це, як мінімум, недалекоглядно?

– А що я такого сказала? Правду! За правду не карають. Я придумала – я залишуся у вас жити. Свою квартиру здам, щоб було на що жити.

Я закотила очі і пішла в кімнату.

Свекрухи мені не було шкода – вона не уявляла собі іншого способу життя, крім як затишно влаштуватися і бути чиєюсь утриманкою. Зараз вона всіма силами намагалася прилаштуватися до сина, тобто мого чоловіка. І якщо чоловік, допомагаючи матері останній рік, думав що цей рік – єдиний, потім мати буде отримувати пенсію, то я з самого початку знала, що годувати нам її доведеться все її життя.

Не на вулицю ж її гнати? Я погодилася виділити їй допомогу за однієї умови – щоразу, коли вона буде отримувати гроші, вона має подякувати, від усієї душі. А ще, попросити вибачення за свинарку.

Але за стільки років постійних образ – вона це заслужила. Чоловік покрутив пальцем біля скроні, але грошима в нашій родині розпоряджаюся я, тому відмовити мене він не зміг.

Свекруха, почувши про мій умови, образилася і грюкнула дверима:

– Не бувати такому! Я не буду цього робити, це нижче моєї гордості. Так я краще голодувати буду!

Але я впевнена, що подзвонить, попросить грошей, як миленька. Вона ж працювати не вміє, то ж скоро прийде просити пробачення і дякувати. Ну треба ж було її якось провчити.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page