fbpx

Свекруха якось вирішила нам привезти картоплю з села. Вона подзвонила моєму чоловікові і попросила його спуститися – забрати картоплю з машини. А потім сказала, щоб ми їй за це заплатили. – На дачу я більше не поїду, – заявила я чоловікові, коли він повернувся. – Щоб мені ж потім плоди моєї праці продавали – я не розумію, як так можна

Свекруха якось вирішила нам привезти картоплю з села. Перед тим вона зателефонувала:

– Аня, вам картоплю треба? За матеріалами

– Ні дякую. Ми вже з сусідами домовилися, вони нам мішок привезуть, – відповіла я на питання свекрухи.

– Відмовляйся! Ми вам привеземо, дешевше буде! – «обрадувала» мене Олена Михайлівна.

Слухавку вона кинула, щоб мої заперечення не слухати, щоб потім сміливо заявити, що ми з нею ніби як і домовилися. Я не полінувалася – повідомлення написала, в якому з величезним жалем відмовилася від покупки картоплі у свекрухи. Мене, чесно кажучи, обурив той факт, що вона картоплю зібралася нам продавати.

Дочекавшись повідомлення, що повідомлення доставлено, я заспокоїлася. Тепер з мене нічого не візьмеш.

Через 2 дні після цієї розмови, приїхала свекруха. Вона подзвонила моєму чоловікові і попросила його спуститися – картоплю забрати з машини. Побачивши, що чоловік збирається, і почувши – куди саме він пішов, я здивувалася. Картоплю ми купили ще напередодні, навіщо нам другий мішок?

– Мама ж старалася, вирощувала. Як можна її образити? – сказав мені чоловік і пішов до під’їзду.

Ну так. Мама старалася. Ми з чоловіком садили, потім – копали, а “мама старалася”.

Читайте також: Я живу в селі, але склалося так, що мені потрібно було пожити місяць в місті. Я зателефонувала дітям, і запитала: чи можу я зупинитися на цей час у них в гостях. У те, що вони вони мені відмовлять, я ще довго не могла повірити, адже я допомогла купити їм цю квартиру

– Ось, бери! – задоволена, як слон, Олена Михайлівна пройшла в квартиру. Слідом за нею – мій чоловік з картоплею, а за чоловіком – свекор, що тримався за поперек. Я заглянула в мішок. Зрозуміло. Весь горох нам вирішили сплавити, ще й грошей здерти.

– Дякую, але ми вже купили картоплю. Милий, винеси мішок назад, – попросила я чоловіка.

– Ми ж домовились! Ми їхали через все місто, з доставкою додому! Та ти ж сама погодилася! – обурилася свекруха.

– Я погодилась? Так я відмовилася! Свекруха зробила ображене обличчя і почала переконувати чоловіків в тому, що я брешу.

Я взяла телефон і сунула чоловікові під ніс повідомлення з ввічливою відмовою від картоплі. Свекруха не забула сунути свій ніс.

– Я цього не отримувала! – Олена Михайлівна склала руки в боки.

– Звичайно, отримували! Бачите, написано – доставлено!

– Ні, не отримувала.

– Мамо, може досить? – попросив чоловік свою матір.

Після цих слів почався справжній концерт.

Ми і не вдячні – нам подали цілий мішок добірного картоплі, а ми щось собі вигадуємо. А ще, ми і нахабні – ганяємо просто так нещасних пенсіонерів. А я ще й нахабна – оббрехала нещасну жінку, яка віддала мені найдорожче. Щоб не роздмухувати ситуацію до масштабів вселенської трагедії, я дістала з гаманця гроші і випровадила гостей.

Варто було свекрам переступити поріг і залишити квартиру, як я відправила чоловіка до сусідки на поверх вище. Там жінка живе, одна двох дітей ростить. Я вирішила віддати картоплю цій сусідці і її дітям.

– На дачу я більше не поїду, – заявила я чоловікові, коли він повернувся від сусідки. – Щоб мені ж потім плоди моєї праці продавали? Ні дякую. Чоловік зі мною погодився.

Адже на дачу ми зі свекрами завжди їздили на нашій машині, вони на бензині економили. Плюс продукти теж купували ми – всякі шашлики та все до них. А ще горбатилися там, поки свекор відпочивав з хворою спиною, а свекруха морально нас підтримувала, командуючи на всю дачу. І ні – вони не бідні пенсіонери, яких треба жаліти. Якби це справді було так, я б перша запропонувала їм заплатити. Просто моя свекруха – така людина, жадібна, чи що.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page