А в понеділок я зі своєю дитиною якраз була у поліклініці, взяли довідку, щоб йти в садочок. А вже у вівторок я відвела донечку в садочок і поїхала спокійно собі, як думала тоді, нарешті, на роботу, бо ми з нею до цього дуже довго вдома сиділи. Доїхала, переодяглася на роботі, тільки почала щось робити, адже справ у мене вже зібралося дуже багато – дзвінок з садочка пролунав якраз, приходьте і заберіть свою донечку, у дитини температура. Ну як так? Я нічого не розуміла. 2 години тому було все добре, а тут таке мені говорять. Ти навіть уявити собі не можеш, яким було обличчя мого директора, коли я пішла в черговий раз відпрошуватися до нього з роботи, – якось подруга мені сказала Інна.
– Так, він, напевно, був дуже незадоволеним дуже? Можу собі лише уявити.
– Ой, краще не питай мене про це, гірше. Сідай, каже, за стіл, бери ось ручку і пиши заяву на звільнення за власним бажанням, адже так тривати довго ж не може. Ти ж сама розумієш чудово, що це не робота така, мені працівник сумлінний потрібен, а тебе на роботі ніколи немає. Пошкодуй людей, які працюють за тебе місяцями безкоштовно, твою роботу виконують.
– Ну і що ти? Написала ту заяву про звільнення?
– Поки ні, не буду писати, навіть не знаю, що робити мені, обдумую все, як правильно діяти мені. Він так посміхнувся якось недобре і я пішла. Не знаю, що він там собі задумав, але я думала лише про дитину. Прийшла додому, сказала, чоловікові, що знову з донечкою дома сидітиму, він сердиться.
– На тебе?
– Та ні, не на мене, звичайно! На мою маму ображається Олег мій дуже. Живе від нас моя мама через два будинки, не працює, сидить на пенсії вже чимало часу, з роботою у неї щось так і не склалося. При цьому з онуком допомагати відмовилася нам навідріз ще відразу. Пару днів на місяць і з здоровою дитиною, говорить, я ще могла б посидіти трохи, виручити вас, але не двадцять п’ять днів, коли дитині недобре. Десь я її розумію, звичайно. Ці дитсадкові недуги такі нехороші, я сама беру їх від сина свого через раз, сиджу потім вдома разом з ним на пару. Мама каже, я вже немолода, теж не хочу хворіти щоразу разом з вашою дитиною.
– Так це ти молода і здорова ще. А мама у віці, імунітет у неї вже не дуже, звичайно, там все зрозуміло.
– Ну так. Але Олег не розуміє мами зовсім. Каже, споконвіку бабусі сиділи з онуками, ні на що не скаржилися, з усім справлялися, чому твоя мама відмовляється? Не хоче від дитини щось дістати, то в садочок можна було не водити поки. Сиділа б з Оленкою вдома, вона б була б здорова. Але мама не хоче і так! І ось чоловік мені вже кожного дня дорікає, що моя мама не допомагає взагалі і ніяк нам, а все тільки його мама робить для нас. І свекруха ще підливає підтакує йому. Жила б я ближче до вас, говорить, я б обов’язково сиділа з вашою донечкою, дала б вам можливість нормально працювати. Але від нас до вас щодня не наїздишся, тому вибачайте, чим можу – тим допомагаю. В ц2ій ситуації виручити вас я не можу.
Сидіти вдома з дитиною сама Інна сама не має можливості: у них з чоловіком чималий кредит на житло не виплачений ще, чоловік один сімейні витрати не тягне абсолютно.
Поки дружина сиділа в декреті, в їхньому сімейному бюджеті трохи брали участь свекруха зі свекром – давали їм гроші на продукти. А частенько свекруха регулярно переводила на карту пару сотень гривень, дитині щось купувала, передавала продукти від сільських родичів – зелень, сметану, іноді навіть м’ясо.
Свекруха їм і меблі віддала в квартиру, не найшикарніші, звісно, але на перших порах цілком нормальні: шафа, пару тумбочок, диван, кухонний куточок, допомогла купити основну побутову техніку, без якої не обійтися: холодильник і пральну машинку. На дні народження і синові і невістці дарувала гарні подарунки – в загальному, свекруха зі свекром не скупитися, вклалися, як могли. Вони не відгороджувалися ніколи від сім’ї свого сина.
Зараз свекри допомогти вже особливо не можуть: свекор залишився без роботи, за його словами, попросили його на заслужений відпочинок. Так що грошей вони більше давати не зможуть точно.
Довелося Інні самій вийти на роботу, влаштувавши сина в садок.
От якби мати Інни погодилася сидіти з онуком!
Живе її мама недалеко, і часу у неї багато вільного. Вона давно вже не працює, сидить удома, освоїла інтернет, ходить по виставках з якимись подругами-пенсіонерок, завела собачку, захопилася активними прогулянками в парку на свіжому повітрі. Для всього в житті знайшла час і місце, але тільки не для онучки! Для цього часу багато вона виділяти не може.
Це ще не кажучи про те, що у мами Інни є зайва квартира, яка здається в оренду. Гроші, природно, теща забирає собі, але ж могла б ділитися, ну хоч трохи, знаючи, що дочка в декреті, не заробляє, а зять тягне сам кредит, що йому вдається непросто. Ні, навіть думки у неї не було ніколи такої. Гаразд, якось змирилися, вони про це не просили, зароблять самі. Їм би тільки трохи допомогти з дитиною малою.
Зараз Інну взагалі звільнити можуть. Теща в курсі, але це не її проблеми. Дзвонила недавно, розповідала новини про свою собачку, зв’язала їй якийсь там яскравий теплий светр для прогулянок.
– Може, мама твоя все-таки посидить з нашою донечкою у такий важкий час, зі своєю рідною онучкою, хоча б на цей раз? – сумно запитує по телефону свекруха. – Не хоче, а чому? Ех, а я б із задоволенням посиділа! Якби ви жила ближче, приходила б кожен день, а так ж не наїздишся. А мама твоя могла б, цілком! Хоч до себе додому взяти дитину, хоч до вас приїхати. Вона не зовсім маленька вже, все розуміє, і читати їй можна, і малювати, і ліпити з нею, вона же хороша спокійна дитина. Не розумію я твою маму, вибач, це ж рідний внук. Я б їздила, але далеко, чесно кажучи, важко це якось і дорого, щиро кажучи. Кожен день нереально. Зрозумій мене, дитино, не ображайся.
І ці розмови так втомили саму Інну, що вона вже не знає де їй подітися, щоб їй за матір не докоряли. Тут дитина занедужала, начальство погано налаштоване, грошей немає, а ще й свекруха з її повчаннями та настановами, що ось вона б допомогла, а сваха її совісті не має.
Інна це ще довго слухала-слухала, та й відповіла свекрусі не дуже добре – не ваше, мовляв, діло, що там моя мама може і чому не хоче, стежте за собою, а її гроші не рахуйте, так краще буде для всіх.
Свекруха образилася, не думала, що таке колись почує за свою доброту до дітей. Тепер і свекруха не хоче спілкуватися з ними. Інна не знає, що робити, але чому вона щодня має все вислуховувати про свою матір? Ну не хоче мати сидіти з дитям, то що їй робити? Як їй тут бути?
Фото ілюстративне.
