Люди мають дбати про свою старість, ще в молоді роки.
– Павло мій їздив до своєї матері у вихідні дні. Повернувся зовсім засмучений якийсь. Кажу – сталося щось чи що? Він – так ні, нічого такого. Але я ж бачу, що щось не так. Стала розпитувати чоловіка що до чого. Виявляється, матір його на пенсію випроваджують, вона тепер вдома буде сидіти, уявляєш? Скорочують вони персонал, а вона вже у віці, роки вже солідні. Сказав мені Павло сказав, що свекруха до середини місяця лютого допрацює, і все, далі вона вже без роботи буде. Я взагалі не уявляю, що тепер буде, – розповіла мені подруга Світлана.
– А чому таке відношення до цього у вас? Матері твого Павла давно вже за 60 років. Чого тут засмучуватися? Нехай йде собі людина на заслужений відпочинок. Вона заслуговує це, як й усі люди в її віці.
– На відпочинок? А жити як вона буде, де і за які гроші, цікаво мені?
– Так пенсію отримуватиме, як всі люди у її віці. Ну, скромніше буде жити, ніж зараз, але вже якось впорається, не вона одна така. Вона живе у столиці, все життя працює, пенсія у неї не найменша, напевно. Можна відпочивати у своє задоволення, гуляти, дивитися серіали, це ж не найгірше, а навпаки в її віці це добре.
– Так! Цій столичній пані жити ніде зараз. Хоч на вокзал йди.
– Але зараз же вона десь живе?
– Так, живе – в орендованій квартирі, за яку платить чималу суму грошей, але вона її орендувала коли працювала, бо тоді в неї гроші були. На пенсії це буде неможливо, сама розумієш.
– Як це – в орендованій? А де її власне житло?
– Ой, не питай ти краще мене за це. Немає його вже давно. Продала мама Павла свою квартиру років десять тому, купила дві споруджувані на етапі котловану, щоб в одній жити, іншу здавати на пенсії. А не вийшло так, не склалося, на жаль. В результаті зараз квартир немає у неї ні одної, грошей теж. Їх там кілька десятків таких, як наша свекруха, людей, яким нічого так і не дали в результаті. Вони усі там зараз намагаються щось владнати, але результат нульовий.
Світлана з чоловіком живуть досить скромно в матеріальному плані – у них двоє дітей-учнів молодших класів і кредит на двокімнатну квартиру в одному зі спальних районів столиці. Платять вони, щиро кажучи, ледве, особливо останнім часом. Пів року тому чоловікові довелося змінити роботу. Сім’ї тоді їх жилося зовсім непросто.
Добре, що Павлові вдалося досить швидко знайти інше місце. Правда, умови там гірші були, ніж на старій роботі, їздити тепер доводиться на інший кінець міста в промзону щодня, добиратися з двома пересадками. Але в зарплаті майже не втратили, це головне.
– Економимо, намагаємося не хворіти, бо зараз це дорого, та й на роботу тоді йти не можна, – розповідає Світлана. – Діти мої бігають з ключем на резинці постійно, раніше в саду сиділи останні, тепер на групі продовженого дня. Зараз нам дуже непросто, але робити нічого. Зате років через сім-вісім у нас буде своя квартира.
При цьому відносини зі свекрухою всі ці роки у Світлани були досить-таки прохолодні, ну склалося вже так. Свекруха дуже недобре свого часу висловилася з приводу дружини свого сина, і попросила «на неї не розраховувати», якщо потрібна буде допомога.
Ніхто, власне, і не розраховував – Світлана піднімала своїх маленьких діток сама, до двох з половиною років молодшого сиділа вдома, потім віддала дітей в садок, а ще через пів року вони з чоловіком взяли кредит. З дітьми іноді допомагала за невеликі гроші сусідка, кілька разів приїжджала мати Світлани, щоб допомогти і підтримати дітей, хоча живе далеко від дітей вона. Свекруха не взяла до себе онуків жодного разу, вона говорила постійно, що зайнята всім.
А тепер їй ніде жити, і вона, чого вже там говорити, сподівається на свого сина.
– До нас її взяти? – розмірковує Світлана. – Неможливо зараз взагалі, навіть думати про це не хочу. У нас двокімнатна квартира, в одній кімнаті хлопчаки, діти наші, в іншій – ми з чоловіком. Орендувати їй квартиру в столиці ми не потягнемо, і в тому числі і не в столиці, щиро кажучи, нам буде це важко.
– А я не розумію, чому ти взагалі про це думаєш! – каже Світлані її подруга. – Мама доросла людина вже, вона не сьогодні потрапила в таку ситуацію. Знала, що рано чи пізно виникне така проблема, що орендувати сама житло вона не зможе. Повинна була сама якось до цього готуватися, адже знала, що рано чи пізно таке могло відбутися.
А Світлана стурбована, вона не знає, що зараз робити. Павло не зможе просто так залишити свою матір на вулиці і це зрозуміло, але жити з нею вона зовсім не хоче. Хіба є якийсь вихід у цій ситуації? Тут навіть не знати, як бути далі.
Фото ілюстративне.
