Мама мого чоловіка Павла взяла хорошу земельну ділянку в нашому селищі.

На той час, а відтоді минуло вже чимало часу, приватизація коштувала десь 17 тисяч гривень, якщо це робити у приватних фірмах, адже самому пройти все це дуже складно і доведеться чекати мало не роками.

Свекруха моя тоді прийшла до нас і стала просити, щоб ми заплатили ці гроші, ніби, як позичили їй, а вона нам поверне їх з часом, як тільки матиме таку можливість. Мати Павла щомісяця віддавати пів пенсії.

Ми з Павлом погодилися допомогти його матері, бо на той час це була наша з ним зарплата за місяць, ми тоді заробляли непогано. Гроші у нас були, та й мама чоловіка непогана людина, тому сумнівів в тому, що вона поверне нам наші гроші ні в мене, ні в мого чоловіка ніяких не було, таке навіть на думку не спадало.

Свекруха взяла гроші та взялася оформляти документи.

Вона виконала свою обіцянку сумлінно і вже за рік повернула нам позичені гроші.

Коли останній раз повернула решту боргу і розрахувалася, то дуже дякувала, говорила, що таких дітей ще пошукати потрібно, ми її дуже виручили. Свекруха залишилася нам дуже вдячною, сказала, щоб зверталися до неї, коли потрібно, вона ніколи не відмовить нам, якщо це буде в її силах.

А декілька місяців тому ми з Павлом дізналися, що сестра чоловіка збирається будувати двоповерховий будинок на тій ділянці, яку нещодавно приватизувала її мати.

Ми з Павлом трохи засмутилися, бо виявилося, що його мати відразу переписала цю землю на свою доньку.

Я навіть уявити не можу, як вона могла так вчинити, адже у неї двоє дітей, це ж не справедливо. Я розумію, що свекруха зробила все за свої гроші, хоча ми їй позичили 17 тисяч гривень, але вона нам їх повернула і по суті нічого не винна ні мені, ні чоловікові.

Вона має повне право розпоряджатися своїм майном, адже заробила все своїми силами, це повністю її власність. Але ж ми виручили її, ми допомогли, коли вона звернулася до нас.

З свекрухою після того ми взагалі не хочемо якось спілкуватися, нещодавно вона сама нам зателефонувала, наче ні в чому не бувало, запросила на свій день народження нас з Павлом.

Ми навіть не знаємо, що робити. Бо наче матір рідна, потрібно йти, але образа не дає нам забути про її вчинок. Можливо ми колись вибачимо їй і цей випадок забудеться, але я б ніколи так не вчинила, щиро кажу. Хіба так хороша мати зробить?

Фото ілюстративне.