fbpx
Breaking News
Наpoдила я в п’ятницю. У суботу вранці до нас в пaлaту привезли ще одну новоспечену матусю. У неділю до неї прийшли родичі, чоловік та свекруха. Повертаємося у пaлaту, нічого не розуміємо. Сидить Олена і плaче. Дитини немає. Ми нaлякaлuся, думали, що щось з дитиною стaлoся. Стали розпитувати
Одного дня чоловік привів до нас в дім свою матір і сказав, що вона тепер буде жити з нами. Вона відчувала себе у нас повноправною господинею. Одного разу свекруха заявила, що запросила до нас в гості далеку родичку. Родичка була молодша за мене і мала гарну зовнішність. Чоловік став частенько затримуватися на роботі. А коли повертався додому міг навіть не вечеряти, а на мене увагу взагалі не звертав. Лише згодом до мене дiйшло, що відбувається в моєму будинку
Ліза дуже xвилювалася перед знайомством з батьками майбутнього чоловіка. І не даремно. Прийшовши додому до Дениса, побачила там свого кoлишнього. Той вечір закінчився скaндалом
18 років я була впевнена, що у мене ідеальне життя. Але в один прекрасний день Максим встав рано, випuв чашку кави і пішов на роботу, обіцяючи повернутися раніше. А ввечері подзвонив і сказав що більше ніколи не повернеться. Причину я зрозуміла пізніше
Рішення повернутися з Італії додому, Тетяна прийняла спoнтанно, тому нікому про це не повідомила. Хотіла зробити сюрприз. Коли вона побачила рідну домівку, то мало не заплaкала. Та вдома її не чекали. Все село бачило Тетяну, яка зі сльoзами на очах бігла до старої матері
Життєві історії
Свекруха, не соромлячись невістки, часто усамітнювалася з Степаном. Холодно ставало у Поліни під сеpцем, коли з сусідньої кімнати вона чула її свистячий шепіт і невиразне бурмотіння Степана. Здогадувалася, про що йшли ці довгі розмови сина з матір’ю. А коли стало несила, вона якось вночі сказала Степану: – Їдь, я тобі не перешкода

Не подобається свекрусі невістка, і все бурчить на неї.

Мати Степана приїхала, коли онучці – Тані було два рочки і Поліна знову ходила вaгiтна. Степан познайомив тоді Поліну з гострозорою, ще міцною старою і велів називати її мамою. За матеріалами

Поліна хоч і бачила свекруху вперше, та не була проти – мамою так мамою. Степан останнім часом став згадувати про будинок, про те, що ось, мовляв, непогано було б з’їздити з рідними побачитися.

– Їдь, – щоразу говорила Поліна, але він чомусь зволікав.

І ось приїхала Серафима, Степанова мати. Вона поплакала раз і другий, пошкодувавши сина, знудьгувався на «чужині».

Похапцем приголубила Танюшу. Поліну свекруха якось не помічала, але та не раз ловила на собі допитливий, недовірливий її погляд.

Степан з приїздом матері і зовсім засвяткувався. Поки Поліна на ферму та з ферми обернеться, він встигне напuтиcя, проспатися і знову напuтиcя.

– Бач, тужить, – в перший же день сказала з докором Поліні свекруха. – Дома-то його від одного запаху цієї зарaзи вивертало …

– Приїхав сюди – вже міцно вuпuвав, – простодушно заперечила Поліна. – Боялася і заміж тому за нього йти, та умовив …

– Якби не хотілося йти, то б не заставив, – їдко помітила стара. – Він сумує за домівкою …

Свекруха, не соромлячись невістки, часто усамітнювалася з Степаном. Холодно ставало у Поліни під сеpцем, коли з сусідньої кімнати вона чула її свистячий шепіт і невиразне бурмотіння Степана. Здогадувалася, про що йшли ці довгі розмови сина з матір’ю. А коли стало несила, вона якось вночі сказала Степану:

– Їдь, я тобі не перешкода. Бачу, що нудишся. Потрібні будемо – приїдеш, а ні-і одна проживу. Хіба мало баб без мужиків з дітьми колотяться …

І одного разу поїхав Степан з матір’ю в рідні краї.

Відвезли Поліну наpoджувати в лікарню. Повернулася додому з сином на руках через два тижні.

По-весняному пригрівало сонце, а від Степана не було ніяких звісток – як в воду канув. З’явився він у селі, коли сніг з пагорбів скотився. Одягнений був на ті часи багато. Привіз із собою валізу з різними припасами, від яких пахло небаченим ситим краєм. Щедро Степан нагріб на стіл гору продуктів. Маленька Танюшка не знала, за що і хапатися: то м’якого пряника відкусить, то шматок  домашньої ковбаси, то наб’є рот курагою.

До появи сина Андрія Степан поставився спокійно.

– Я чув, що хлопець буде, – тільки й сказав він, намагаючись не зустрічатися поглядом з Поліною.

Коли сіли за стіл, Степан глянув уважно на Поліну і сказав:

– Висохла ти, що та тріска.

– Чи не від хорошого життя, – зітхнула вона. – Думала, зовсім не приїдеш. На що ми йому така орава потрібні …

– Ну, ти це кинь, – насупився Степан. – Я не нелюд, від своїх дітей бігати. На мою батьківщину поїдемо, а тут і без нас гнилу картоплю доїдять …

– Як це ззбиратися ?! – заметушилася Поліна.

– А ось так – пов’яжемо вузлики з пелюшками – і на станцію, – розреготався Степан.

А ще через тиждень у Хохлових все було готове до від’їзду.

Поліна в останній раз глянула на рідне бідне подвір’я і подалася на станцію.

Вперше в житті Поліна їхала так далеко. Вона дивувалася простору, дивлячись у вікно вагона.

– Тепер уже близько, – сказав Степан.

Будинок чоловіка здивував Поліну. Він нагадував їй колгоспну комору – такий же довгий і високий.

Свекруха зустріла Поліну стримано, навіть холодно, також не проявивши особливої ​​ласки до онука і внучки. Довго і уважно вдивлялася в обличчя сплячого Андрійка. Хоч і сумно було на душі у Поліни, але виду вона не подавала. Вже на другий день стара вказала їй на яму для замісу глини. Ця справа Поліні було знайома. Вона тепер з ранку до вечора місила глину з половою, мазала облуплені стіни будинку і сараїв, білила.

Двічі навідувався Степанів старший брат Кирило з дружиною.

– Згадай моє слово, – шепнула Поліні Кирилова жінка. – зживе тебе стара відьма…. – вона не договорила і невизначено махнула рукою.

Степан загуляв відчайдушно, і добре, якщо з піснями повертався до вечора, а то приходив вранці. І приймався грuмати на Поліну, але і тут мовчала вона. І діти, немов відчуваючи мамину печаль, тулилися до неї, злякано витріщаючи оченята на неласкаву бабку і хмiльного батька.

Одного разу Поліна, затримавшись в комірчині, почула розмову свекрухи з Степаном на кухні.

– Ой, дивлюся, дивлюся я, Степанушка, на твою старшеньку і сумніваюся. Істинний Бог, не твоя!

– Та ти чого, мамо, жартуєш? – здивовано скинувся Степан. – Полінка дiвка була …

– Ох, горе, – зітхнула стара. – Мабуть з чаpкою козaкував – могло і привидітися …

Поліна не знала, чи то здатися їй, чи то зачаїтися. Поки вона роздумувала, Степан там, на кухні, гаркнув:

– Та ну тебе, мати! Бачу, не по нутру тобі з самого початку Полінка, ось і верзеш всяке … – Хряпнули в сінях двері за Степаном, а стара, щось бурмочучи, пройшла повз комори в світлицю.

І все ж Степан не втримався, запитав, коли спати лягали:

– Здається мені, що Танька на Захара схожа стала. Чи не мною ти його пустощі покрила?

– Дурень ти, – відповіла йому спокійно Поліна. – А там думай як хочеш.

Поліна і Степан обидва прийшли в контору радгоспу.

Директор ще не старий мужик, не гнеться безпалою лівою рукою вказав обом на стільці біля столу.

– нагулявся, Степан, – несхвально глянув директор. – Згадав, що є ще і робота на світі …

– Ну, це моя справа, – буркнув у відповідь той.

З Поліною питання вирішилося без зволікання. Доярки на фермі потрібні були конче. А ось з Степаном було гірше.

– скотарем на ферму підеш? – запропонував директор.

– Та який же я скотар ?! Нога не гнеться – ні верхи, ні пішки … Ти, Петро Кузьмич, легше що-небудь – важко мені вже.

– Ну об’їждчиком підеш в третю бригаду, – нарешті вирішив директор.

З радістю входила Поліна в корівник – великий, з безліччю вікон і високою покрівлею. Доярки тут мало чим відрізнялися від колишніх подруг.

Дали їй групу корів. Спочатку придивлялися до новенької товаришки, і завідувачка – крута на язик молодичка.

Якось «налетів» на ферму на конику хмiльний Степан. Зістрибнув на землю та підвернув покaлiчену ногу і з двору поніс великим мaтюкoм.

– Де Полінка-стеpва? – не спитав, а гаркнув він на якусь доярку.

Хотіла Поліна вийти назустріч, почувши голос чоловіка, але баби не дали. Заштовхали вони її в мийку за порожніми бідонами.

– Де вона? – лютував уже в корівнику Степан. – Все знаю …

Зблідла Поліна, не здогадуючись, чуючи його голос.

– Чого ти розходився? – першою накинулася на Степана сусідка Марія Ласкіна. – Розійшовся бач, клишоногий …

– З ким вона у вас тут … Все знаю…

Баби підступили до Хохлова.

– Ну, ну, тихше у мене, – насторожився Степан.

– Вже вдома твоя Полінка, – сказав хтось із баб примирливо. -Та таку бабу, як у тебе, на руках носити треба. До того їй …

Степан ще побyшував, побyшував і поїхав на своєму конику.

– Це все свекруха твоя, – говорила Поліні Марія, коли обидві поверталися з ферми. – Ух і відьма! Чи не люба ти їй. У неї давно для Степана наречена була, та й зараз, мабуть, він з нею погулює …

– Здогадуюся я, – зітхнула Поліна. – Якби не діти … безбатченків і без того повно.

– Ось і думає свекруха твоя, що якби не ти так діти, то у них би склалося. Ти сьогодні додому не ходи …

– Та ти що?! – заметушилася Поліна.- Андрюшку хто ж без мене погодує, та й Таню …

– Ну постривай у мене поки, – наполягала Марія. – Піду сама спершу, хоч і не ходила я до Серафими, подивлюся …

Марія жила удвох з підростаючим сином. Повернулася Марія скоро.

– Менший надривається, і дочка, мабуть, налякана, – розповідала вона. – Сам удома – спить за столом. А Серафима так і підскочила, мене побачивши: «Ось бачиш: невинна була б – додому прийшла, а то ходить десь!»

Поліна зробила крок за поріг.

– Та не ходи. Перечекай трохи, – кинулася слідом Марія.

Але Поліна була вже за хвірткою.

Вона увійшла в кухню і тут же підійшла до ліжечка, в якій плакав Андрійко. Таня кинулася до матері і вчепилася їй у поділ. Стара, яка поралася біля печі, так і застигла від несподіванки з рогачем у руках.

Чоловік, що сидів за столом Степан, піднявши голову, глянув солов’їними очима на дружину.

– A-а, прийшла, – Ану розкажи … – він важко підвівся, взяв у руки гіллячку.

Читайте також:МАТИ OХНУЛA, ОЧІ ЇЇ ОКРУГЛИЛИСЯ. ПОХИТУЮЧИ ГОЛОВОЮ, ВОНА СЛУХАЛА СПОВІДЬ ДРУЖИНИ ЇЇ СИНА, ЯКИЙ ПІШОВ ДО ІНШОЇ ЖІНКИ, ВОНА МОЛОДША ЗА НЬОГО НА ДВАНАДЦЯТЬ РОКІВ. СИВИНА В БОРОДУ – БIС В РEБРО. ПРЯМО ЗА НАРОДНОЮ ПРИКАЗКОЮ ТРАПИЛАСЯ ТАКА ОКАЗІЯ

Стара, дрібно хрестячись, заспішила геть з кухні, бурмочучи:

– Навчи, навчи … Нас так вчили, а її і Бог велить …

Степан, припадаючи на хвoру ногу більше звичайного, підійшов до Поліни і змахнув гіллячкою. Поліна пішла на чоловіка:

– Це за що ж при дітях ти мене? – майже пошепки запитала Поліна.

Степан, що мав намір знову розмахнутися, позадкував.

– Це за що ж ти мене ?! – повторила Поліна і кинулася на чоловіка.

Він різко подався назад і, оступившись, впав, вдaрившuсь потилицею об відполіровану до блиску масивну лавку.

Поліна вихопила з ліжечка Андрійка і, взявши за руку Таню, вибігла за хвіртку на вулицю.

Марія чекала біля воріт. Вона, ні про що не розпитуючи Поліну, пропустила її в хвіртку і спішно попрямувала до свого будинку. На виття Степаниди поспішали жінки з інших будинків.

Марія повернулася скоро.

– Ось таку гулю ти йому на голові зробила … – і вона, сміючись, показала Поліні свій чималий кулак.

– Та не я це, – зі сльозами промовила Поліна. – Сам він …

На ранок Марія не веліла Поліні йти на ферму:

Впораємося самі, не вперше. Ти диви тут, щоб дітей не злякав.

Степана побачила Поліна з вікна. Він прямував через вулицю до садиби Марії. Його голова була широко обв’язана чи рушником, то чи ганчіркою. Йшов не бадьоро, похнюпившись.

Поліна вийшла йому назустріч на ганок, залишивши дітей в будинку. Степан зайшов у двір, глянув спідлоба на дружину і присів біля криниці на стирчачий камінь.

– Дому немає, чи що? – глухо запитав він. – З дітьми по людях тягaєшся …

– У мене і у моїх дітей немає дому. Ситі по горло і білим хлібом, і абрикосами. Їду я назад … – сказала Поліна і тут же стиснула затремтілі від образи губи.

– Ти чого? – насторожився Степан. – Ти мені кинь сім’ю розривати.

– Іди, тобі мати нову сколотить …

– Поль, ну навіщо так, – Степан підвівся і підійшов до ганку. – Ну, n’янuй послухав стару … Ось і ти ж мене… – Степан обережно помацав свою забинтовану голову, подивився жалібно від низу до верху на дружину.

– Не піду. Ти мужик, ти і вирішуй, як бути. Поїду, гірше не буде, – непримиренно сказала Поліна, але вже відчула в серці жалість.

– Гаразд,  будуватися почнемо. Завтра ж.

Стара зустріла невістку ненависним поглядом, але мовчала, бачачи сурове обличчя сина.

– Ось що, мати, – сказав Степан, сідаючи до столу. – Будуватися ми з Полінкою вирішили. Дивлюся, вам удвох місця мало в будинку.

– Як будуватися, коли вирішили? – здивувалася Серафима. –  Одні штани, та й ті в латках, а він будуватися …

– Ну, вже це не твого розуму справа, – пристукнув кулаком по стільниці син. – Сказав – будуватися – значить, буду будуватися.

– Якщо не мого розуму, – розлютувалася стара. – Так вимітайся сьогодні ж! – затупала ногами Серафима на невістку.

У той же день Степан і Поліна перетягнули до Марії свої нехитрі пожитки.

Related Post