Варвара Степанівна в суботу чекала дорогих гостей. Пироги і інші страви урочисто стояли на столі. З обласного центру до неї в село повинні приїхати син з дружиною. Цілий місяць не бачились. За матеріалами
Степанівні 75 років. Жінка бадьора, рухлива. Мужа не стало п’ять років тому. Дочка, яка проживає в райцентрі, і син звали її до себе. Але мати звикла до сільського життя, та й рідний дім шкода залишати.
Ну нарешті то! До воріт підрулило їхнє авто. Але що це? Вийшла одна невістка. Захопивши сумку, увійшла в огорожу. Господиня поспішила їй назустріч.
– Марино, привіт! А де Валера?
– Добридень Мамо! Давайте в будинок зайдемо. Там все розповім, – сказала сумним голосом гостя і попрямувала до високого ганку. Жінки увійшли в будинок.
У кухні Марина вийняла подарунок для господині – нову кофту, а також продукти. Свекруха посадила її за стіл, стала було пригощати. Але перервалася і тривожно запитала:
– У мене сеpце не на місці. Марина, що з Валерою сталося?
– Так живий-здоровий ваш син. Навіть занадто здоровий … Кинув він мене, – сумно промовила невістка.
Мати охнула, очі її округлилися. Похитуючи головою, вона слухала сповідь дружини її сина, який пішов до іншої жінки, вона молодша за нього на дванадцять років. Сивина в бороду – бiс в ребро. Прямо за народною приказкою трапилася така оказія.
Півстоліття нині йому виповнилося, півжиття з дружиною прожили. Старша дочка заміж три місяці тому вийшла. Молодша в шостому класі вчиться. Робота є, слава Богу. Трудяться в одній школі: Валерій – учитель фізики, Марина в початкових класах викладає. Живи та радій!
Бували, звичайно, розбіжності у подружжя. Та Марина мудра жінка, все виправляла сама. А Валера гарячий, весь в батька, царcтво того небеcне. Часом дружина візьметься засуджувати знайомих. А Валера псuхує через це. Ну, у всіх бувають різні дивні речі …
А тут, виявляється, влаштувалася до них в школу в минулому році математичка. Разлучена, двох дочок має. І давай бесіди заводити з Валерієм Івановичем. То про те, як домашні завдання з дочками з фізики краще зробити. То про наукові відкриття.
Та такий ніжний голос у цій Галини Олексіївни, а очі прямо олійними робляться, коли на Валерія дивиться. Особливо ласкава з ним, коли з дружиною посвариться. На вчительських вечорах норовить ближче до нього підсісти, щоб на танець запросив. А дружина ревнує. Знову свaрка.
Звинуватив чоловік дружину в нестерпному характері і пішов до Галини на початку відпустки. Ось вже другий тиждень доходить, як він покинув законну дружину.
Вислухала невістку свекруха уважно. Вчинком сина обурилася. Марину втішила. Пообіцяла допомогти їй повернути чоловіка в сім’ю, коли та його любить і готова пробачити зрaду. Зателефонувала синові, той трубку не взяв.
Варвара Степанівна вирішила діяти. У неділю поїхала з невісткою. На другий день вирушили разом. Марина працювала в шкільному таборі. Варвара Степанівна сина в кабінеті фізики не застала. Той недавно чергував, тому відпочивав. Мати недолугого сина подалася в учительську.
Увійшла, голосно привіталася. Перед нею сиділо близько десятка педагогів.
– Хто тут Галина Олексіївна? – помчала з місця в кар’єр.
– Я … Що Ви хотіли? – відволіклася від складання звітів симпатична жінка. Варвара зазначила про себе, що розлучниця – блондинка фарбована, на відміну від невістки.
– Я мати Валерія Івановича. Як вам не соромно?! Чужого чоловіка забрали, сім’ю хочете зруйнувати! На чужому горі щастя не побудуєш, люба!
– Навіщо Ви в школу прийшли? І я Вам не люба! – спалахнула розлучниця.
– Сама не змогла свою сім’ю зберегти, тепер чужу розбuвши? !! Мабуть не дарма ти самотньою була! – мчала на весь мах Варвара.
Колеги з інтересом прислухалися до діалогу. І після, з-за столу піднялася висока вчителька з владним поглядом. Піднявши застережливо руку, вона відрубала:
– Заспокойтеся, громадянка! У нас тут чимало одиноких жінок. Це не означає, що вони погані. І ми не дозволимо ображати нашу колегу!
– Ну, я знайду на вас управу! – крикнула Варвара. Вона кинулася на перший поверх. Заглянула до директора школи. Висловила їй свою думку про моральне обличчя Галини Олексіївни. Директриса спробувала її заспокоїти. Сказала, що поважає обох. Обіцяла поговорити і з сином, і з розлучницею.
Телефон сина вперто мовчав. Варвара Степанівна дізналася адресу його коханки і вирушила туди. Син прийшов в сум’яття, коли побачив матір. Та викликала його на переговори. Бесіда відбулася в найближчому парку. Спочатку мати відлупцювала сина за рoзпуcту, не даючи йому вставити слова для виправдання.
Потім Варвара Степанівна змінила тон. Стала з жалем говорити про те, як горює Марина. А Оленька, дочка молодша, сльозами вся спливла, тільки і повторює: «Як тато міг нас кинути?» Вночі чутно, як вона ридає. Нікуди з дому не виходить.
Оленька, звичайно, засмутилася. Однак бабуся згустила фарби. Занадто багато подружок у дочки. На секцію бадмінтону та продовжувала ходити із задоволенням. В Інтернеті пропадала. Але Варвара Степанівна поставила собі за мету: повернути сина в сім’ю. Її зусилля не повинні пропасти марно.
Розмова з матір’ю змусила сина задуматися. Одного разу Галина веліла йому зводити її дочок в цирк. Раптово Валерій розлютився. Заявив, що у нього своя дочка є, її хто куди зводить? Слово за слово – вийшла свaрка. Захопив свої речі Валерій і повернувся в свою сім’ю. Старання матері увінчалися успіхом.