fbpx

Свекруха моя все випитати хоче у моєї мами скільки вона отримує пенсії. Мама мовчить, нічого розповідати їй не хоче, бо дуже добре знає цю жінку. Тоді мати чоловіка хоч щось намагається випитати у сусідів про мамині гроші. Дуже прикро мені з того всього, адже приходиться навіть власного чоловіка налаштовувати проти його мами, щоб він їй нічого не говорив

– Так у мого чоловіка якась рідня така, – каже подружка Тетяна, – ось з самого першого дня нашого з ним знайомства всі мене випитували: а скільки твоя мама грошей заробляє, а тато скільки? А за скільки купували це? А скільки заплатили за те?

Тетяні відповідати на ці питання також було неприємно, як і мені. Тому як зазвичай за ними слідували якісь, нам не дуже приємні, фрази:

– Ну так, везе ж людям. Зараз стільки отримують гроші за якісь нечесні справи, або везунчики.

Хоча я прекрасно знаю і сім’ю Тетяни, і сім’ю її чоловіка Олександра. Працювали батьки Тетяни дуже важко, як воли. У 90-ті, коли все навколо валилося, вони взяли ділянку землі за містом, картоплю там саджали, а потім дуже важко працювали, а ще й підробляли, поки часи не налагодилися. Та й ніколи не цуралися вони будь-якої роботи.

– Мені запропонували підвищення, – прийшла з новиною свекруха на зорі їх з Тетяною сімейного життя, – але посада така, що запросто винуватою в усьому можу залишитися. Я відмовилася, краще мати те, що маю, ніж втратити все, що мала до цього.

А ось мама Тетняи свого часу не відмовилася від ризикованої посади і тепер вона дуже гарний керівник. Точніше зараз вже пенсіонерка, але пішла на заслужений відпочинок саме з високої зарплати, тому і пенсія зараз у неї хороша.

-Пенсія – окрема тема, – каже Тетяна, – останнім часом постійно свекруха у моєї мами все намагається дізнатися її точний розмір. Мама морщиться, не говорить, намагається уникати цієї розмови, тоді мама Олександра через знайомих намагається випитати хоч якісь пілтки.

– А на скільки, свахо, тобі додали пенсії цього року? – цікавиться мати Олександра постійно, все випитує, – Ой, ну на ці гроші жити можна, звичайно. Не те що у мене – одні копійки. Чоловік теж копійки пенсійні перераховує. ось так ледь живемо.

– А свекрові моєму, – продовжує Тетяна, – свого часу вчитися пропонували поїхати, щоб він потім нову і дуже хорошу посаду отримав. Куди там. Це ж треба п’яту точку від дивана відірвати, та на сесії їздити від борщів-котлет подалі, бо там лише супи пісні дають, та пожертвувати вечорами біля телевізора, щоб за підручниками сидіти.

Тільки тепер маленький розмір пенсії – привід для того, що сім’я Тетяни з чоловіком Олександром повинна допомагати свекрам: у батьків Тетяни хороші пенсії, а ми ледь кінці зводимо. Допомагайте нам, бо ми самі не впораємося.

– І дати ще пропонується сім’ї сестри Олександра, – каже Тетяна, – так і запитують, а скільки ви отримали премію в цьому місяці, а в тому? Що, на меблі нашій Надійці пату тисяч гривень у вас не знайдете?

Тетяна своєму чоловікові строго-настрого заборонила обговорювати з кимось розмір доходів їх сім’ї, ціну покупок, але цікавість ж не знає меж. Не так давно та ж Надійка запитала у брата, а де вони замовляли собі нові шафи для вітальні?

– Олександр і відповів, – продовжує Тетяна, – адже на тему «де купували» я прямої заборони не давала. Так Надія не полінувалася, знайшла сайт, все обнишпорила там, дізналася ціну, суму доставки і збірки.

– Ну ви даєте, – зателефонувала Тетяні ввечері мама чоловіка, – такі гроші за дрова відвалити! Ще й за збірку сума така велика – це ж вже взагалі. Невже ж мій син не міг сам зібрати? Або купили б, щось набагато скромніше. Ні я, ні мій чоловік, ні моя дочка такого собі дозволити не можемо зараз, це ж справжня розкіш, марнотрацтво якесь. Це ж подумати навіть лячно, скільки це коштує. Ось везе ж деяким, от би дочку мою на таку прибуткову роботу влаштувати допомогли, то був би з вас тоді толк гарний.

– Ми можемо собі дозволити, – відрізала Тетяна, – нам не страшно подумати, скільки це коштує, ні, дочку Вашу я пристроювати на роботу не збираюся. Та й не зможу. Не беруть на такі посади з технікумом і повною відсутністю бажання працювати. У мене все для вас.

Тепер до переліку питань, які не можна ні з ким обговорювати, для Олександра внесений ще один: де купили. Чоловікові і самому неприємно вічне ниття родичів. А зятя він на роботу до себе пристроювати пробував.

– Я сім’ю зовсім не бачу, – сказав чоловік Надії через 4 місяці після працевлаштування, – суцільні понаднормові і виходи в святкові дні. Набридло, як раб працюю на цій роботі.

А Олександр працює, і нічого. І не так вже часто затримуватися доводиться, і в свята виходять по черзі, зате гроші платять на роботі дуже хороші, а це в нашчас багато означає. І вони з дружиною можуть собі дозволити більше.

– На Новий рік відпочивати летіли ми цього року, – ділиться Тетяна, – а що? Дочка виросла, у неї своя компанія для світкування є. А ми з чоловіком мріяли свято провести не під ялинкою, а під пальмою. Тільки сказати рідні боялася. Це ж ціла епопея розпочнеться: скільки, куди, як так можна, краще б нам, або Надії допомогли.

– У тебе є рідня, – нагадую Тетяні, – ось і потрібно було сказати, що ти до них їдеш, тоді вже точно ніхто заздрити не буде.

– Ти не повіриш, я так і зробила. Проста сказала, що до моїх родичів поїхали ми.

Ось так і живе подруга: не те що не похвалитися, просто сказати не можна нічого родині свого чоловіка. Тому що інші не можуть собі цього дозволити, але й не дуже стараються працювати, щоб заробити. Якось Тетяна з чоловіком викручуються, про свої зарплати мовчать, а то рідня знову у них грошей попросить.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page