Моя свекруха – ну дуже дивна людина, чесне слово. Приїхала вона вже пів року як з Італії, каже, що вже напрацювалася, і повертатися туди більше не хоче.
Ну що ж, це її право! Їй 66 років, в Італії вона була майже 20, так що зараз можна і пожити трохи для себе.
А жити є де, адже вона собі збудувала величезний будинок.
Я у неї вже 17 років в невістках, і ніяк не могла зрозуміти, навіщо їй одній такі хороми?
Та в чужу сім’ю я не сміла втручатися, це її гроші, нехай з ними що хоче, те і робить.
До того ж, нам вона також допомогла будинок збудувати, не такий великий як у неї, але все ж.
Коли ми одружилися, свекруха нам подарувала землю під будівництво, на якій ми і почали зводити будинок.
Єдиним мінусом було те, що наша земельна ділянка була поряд з подвір’ям свекрухи, тобто тепер ми з нею близькі сусіди.
Жити по-сусідству з мамою чоловіка, скажу вам, не просто. Вона вважає, що ми їй винні, тому щодня шукає для нас якусь роботу.
Я приходжу з роботи втомлена, а вона ще хоче, щоб я ввечері з нею паркан малювала чи якісь речі в коморі перебирала.
А в суботу я маю перше не у себе прибирати, а у неї, бо вона – нам хату подарувала, і ми їй винні!
Я поки її два поверхи приберу, то прийду додому, і вже не маю сили ще щось і себе робити.
Від цього всього я так втомилася, що словами не передати! А що робити, я не знаю, бо ж якщо відмовлюся, то вона так образиться, що буде нам усім непереливки.
Свекруха ходить по селі і всім розповідає, що якби не її гроші, ми б пропали. Але це далеко не так, зараз фінансово нам свекруха не допомагає зовсім. За пів року дала нашим дітям один раз по 20 євро. І все!
А ми і не просимо, бо обоє з чоловіком працюємо на роботі, заробляємо. А вона нехай гроші, які привезла, собі тримає, вони їй ще точно пригодяться.
За будинок, звичайно, ми їй дуже вдячні. І допомагати готові, але ж не в таких кількостях, у нас своє життя є.
Просто не можу придумати, що нам робити в цій ситуації?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
