fbpx
Життєві історії
Свекруха 10 років нічого не дарувала нашій доньці на день народження, а цього разу вирішила прислати посилку. Ця посилка дуже засмутила і мене, і доньку. Я перед чоловіком розкритикувала ці «щедрі дари» від його матусі, але він, звичайно, підтримав не нас з донькою, а свою маму

Моє сімейне життя склалося не вельми вдало, з чоловіком у нас дуже неоднозначні стосунки. Зате у мене є донечка. Ми живемо окремо від батьків, свекруха, взагалі, живе в іншому місті.

Вона у нас жінка зовсім не бідна, хоч любить прикидатися такою. На свою внучку свою (мою дочку), свекруха постійно шкодує грошей. Напевно, тому, що ми з її сином то сходимося, то розходимося, ось вона і демонструє обережність: мовляв, навіщо витрачається на внучку, яка ймовірно стане для неї «колишньою» онукою.

Живе моя свекруха в селі, має своє господарство: величезний город, кури, качки, свині. Живе одна: розлучилася і з батьком мого чоловіка, і з його вітчимом. Крім сина у неї є молодша дочка (від вітчима), ось вона її улюблениця, і її діти теж. Їм – все що завгодно, а ми перебудемо. Та якби ми – дорослі люди, а от дитині не вистачає турботи і любові своєї бабусі. Вона жодного разу не покликала онуку на все літо в село, як це роблять інші бабусі, тільки три рази чоловік до неї їздив з нашою дитиною на тиждень-два. До речі, живемо ми далеко один від одного, в різних містах.

На день народження внучки свекруха обмежується дзвінками, причому відразу з ниттям: «Ой, хотіла надіслати дівчинці подарунок, але пенсія маленька, сама перебиваюся, як можу». Ага, зате іншим своїм онукам від дочки (хлопчикам-двойняшкам) вона дарує шикарні костюми та іграшки. Я ж по соцмережах все бачу! Звичайно, дочка рідніша і ближча – вона поруч живе, на посилки витрачатися не потрібно!

Але ми раді були б і грошовому переказу на подарунок, але свекруха ж бідкається, що у неї тільки пенсія, хоч ми знаємо, якими вона продажами живе зі свого господарства! А один раз вона навіть дзвінком внучку не привітала, коли ми черговий раз з чоловіком розбіглися. Я її не розумію – невже було так важко дитині хоча б подзвонити?

Але ось недавно нашій дочці виповнилося 10 років – перший ювілей, і вона за цей час вперше зважилася надіслати їй подарунок. Хвалилася, що свинку вдало на м’ясо продала. Гаразд, чекаємо, прийшла посилка. Вже при її відкритті я зрозуміла по запаху, що всі речі з «Секонд хенду» – знаєте, такий специфічний? З розмірами, звичайно ж, помилилася, крім безрозмірних светрів. Деякі речі навіть з бирками були, але все одно зрозуміло, що це «секонд».

Дуже неприємно! Дочка засмутилася тільки: з усієї посилки тільки один светр можна носити, і то його прати довелося, щоб позбутися специфічного запаху, а все інше ми викинули в смітник. Донька категорично відмовилася носити речі, які їй прислала бабуся.

А ще саме прикольне, що в центрі цих ганчірок була замотана одна баночка полуничного варення! Одна і маленька! І це із величезних плантацій свекрухи! Прямо щоб один раз до чаю на сім’ю – по ложці з’їв і вистачить! Одним словом, ця посилка дуже засмутила і мене, і доньку. Я перед чоловіком розкритикувала ці «щедрі дари» від його матусі, але він, звичайно, підтримав не нас з донькою, а свою маму.

Я кажу: «От не надсилала вона десять років нічого, і не треба було цього разу так ганьбитися». А він мені у відповідь каже, що коли я вийду на пенсію, теж буду копійки рахувати. А посилка була – від чистого серця.

Я так не вважаю, хіба це подарунки? Доньку шкода, вона чекала, що бабуся нарешті по-людськи її привітає. Та видно не судилося. Для чоловікової мами наша донька ніколи не стане справжньою онукою, яку вона любитиме. Її улюблені онуки живуть разом з нею…

Фото ілюстративне – shutterstock.

facebook