Я вийшла на пенсію швидше, хоч вік ще не пенсійний. Так вийшло, що у мене в трудовій є запис про роботу на шкідливому виробництві, а це додало років до стажу і вдалося піти на відпочинок трохи раніше.

У мене є дорослий син, є своя квартира, тому я вважала, що зможу нарешті відпочити. Перший час так і було, але гроші, які я мала відкладені, швидко закінчилися, і мені знову довелося шукати роботу.

Подруга знайшла мені непогане місце – гардеробниця в центрі дозвілля. Працюєш пів дня у вечірній час і отримуєш непогану надбавку до пенсії. Весь час з людьми, так що мені сподобалося.

Тут мій син вирішив одружуватися, привів додому наречену – знайомитися. Не можу сказати, що дівчина мені не сподобалася категорично, але і якоїсь особливої симпатії майбутня невістка у мене не викликала.

Та відмовляти сина я не стала, хоче – нехай одружується. Але виникла одна проблема – молодим не було де жити.

У мене квартира двокімнатна, і я спочатку запропонувала, щоб вони у мене пожили, я б їм виділила окрему кімнату, а на спільній кухні вже якось би розмістилися. Але невістка не захотіла жити зі мною.

Свати вирішили, що нам треба скинутися, і купити дітям квартиру. Та я їх розчарувала, сказала, що таких великих грошей у мене немає.

Вони дещо образилися на мене, але це їхня донька наполягала, що хоче жити окремо, тому вони за ту частину, яку мали, взяли квартиру в кредит, сплативши своїми грошима перший внесок.

Наче все вляглося – молоді стали жити в квартирі, купленій сватами, і самі сплачували щомісячний кредит.

Але зараз ситуація змінилася, невістка народила дитину, пішла в декрет, і тепер працює один син. Його зарплати не вистачає для того, щоб і сім’ю утримувати, і кредит сплачувати.

Тому вони вирішили, що свою квартиру вони на якийсь час здадуть в оренду, щоб сплатити швидше борг, а самі з дитиною переїдуть до мене.

Але я їм відмовила, бо тепер у мене ситуація змінилася – в моєму житті з’явився чоловік, і ми плануємо з ним з’їхатися. Будем жити у мене.

А що, я молода жінка, мені лише 60 років. Невже я не маю права бути щасливою?

– Ти ж нас сама до себе кликала, ми розраховували на твою допомогу, мамо, – образився син.

Він каже, що свекри так багато їм допомогли, а я навіть не хочу підтримати їх у скрутну хвилину.

Але в чому я винна? Син дорослий, і сам має вирішувати свої проблеми. Невже заради нього я маю відмовлятися від свого щастя?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.