А якось я своїй доньці кажу, мовляв, це ж неправильно так, у тебе однієї дві квартири тепер є, в одній ти живеш, другу свою квартиру здаєш в оренду квартирантам за дуже хорошу плату на сьогоднішній день! А ми тут тіснимося всі разом, в маленькій двокімнатній квартирі вчотирьох, а через три місяці дитина у молодих народиться, це вже дуже скоро буде, час просто летить, от тоді ми будемо тут взагалі вп’ятьох. І якби ж то вона сама ці квартири купила – вони їй даром дісталися від її рідного батька. І ми з нею домовлялися раніше, ще багато років тому, що вона одну свою квартиру рідному братові своєму віддасть з часом, – розповіла сусідка Тетяна.
– Дивно, звісно. Просто так віддасть свою власну квартиру своєму братові, не отримавши за це нічого абсолютно взамін? І вона була згодна на таку пропозицію? Просто дивно мені, щиро кажучи, не думаю, що хтось на це погодився б просто так добровільно. Зараз часи непрості, гроші усім потрібні. Думаю, що та плата за оренду дуже добре покращує життя твоїй доньці, на сьогоднішній день, адже це й на роботу можна не ходити, а з нею зараз дуже непросто, сама розумієш.
– Ну так ми все-таки одна сім’я чи що? Треба ділитися, я вважаю, чим можемо одне з одним! Вони між собою рідні люди, брат і сестра, рідніших вже немає. Життя довге попереду. Сьогодні Ірина Дмитрові допоможе, а завтра він їй.
І так, вона була згодна раніше, нічого на перекіс мені й не говорила, сприймала все абсолютно спокійно! Казала, коли наш Дмитро повернеться з армії, вони разом підуть і оформлять одну квартиру на нього, щоб все було документально завірено і брат з своєю сім’єю був спокійний.
Але, несподівано для нас усіх, в наші сімейні справи втрутилася її свекруха, щось там почала її вмовляти, пояснювати, що зараз вже так не робиться давно, це неправильно зовсім. Сваха відразу моїй доньці, що в наші дні вже так давно не робиться, не ті часи, що Ірина сама, в першу чергу має думати про себе і свою дитину та сім’ю, а не про дорослого брата та його родину.
Брату, мовляв, нехай його рідний батько квартиру купить. А я кажу, а нічого, що батько Дмитра саму Ірину, яка йому нерідна донька, з трьох років ростив, як рідну дитину, і ніколи не ділив дітей на «свого» сина і «чужу» дочку? Годував, одягав, виховував та ще й разом зі мною, за свій рахунок, заміж віддавав, зробивши весілля їй майже лише за свої гроші. Я майже умовила доньку віддати її одну квартиру Дмитрові, але втрутилася моя сваха: «Влізла не в свою справу!»
Свого часу, багато років тому, Тетяна пішла від першого чоловіка з маленькою на той момент дочкою Іриною. Чоловік дуже недобрий був, важко було з ним і жінка вирішила, поки ще молода.
А через рік Оксана вийшла заміж вдруге. Перший чоловік був дуже нехорошою людиною, сім’ю в гріш не ставив, лише для себе жив, як то кажуть. Другий, Юрко, був повною його протилежністю.
Юрко Ірині у всьому завжди допомагав, дбав про рідних, гроші всі віддавав в сім’ю – просто приносив свою зарплату і клав на стіл, залишаючи собі невелику суму на проїзд, навіть на обіди гроші не брав, завжди намагався сам щось приготувати собі на роботу.
А найголовніше, за словами Тетяни, доньку її Ірину прийняв, як свою рідну дитину. Грався з нею, гуляв часто, на велосипеді навчив кататися, на море возив щороку. Дівчинка від рідного батька не бачила стільки уваги і грошей, скільки від маминого другого чоловіка.
І навіть коли у Тетяни зі своїм другим чоловіком народився спільний синочок Дмитрик, ставлення Юрка до першої дочки Тетяни не змінилося зовсім, він продовжував щиро любити малу Іринку.
– Ірина все своє життя взагалі його вважала своїм рідним батьком, навіть здивована була років в п’ять або шість, коли дізналася, що у неї, виявляється, раніше інший тато був, він і є її справжнім рідним батьком! – згадує з сумом в голосі Тетяна. – Запитала, чому у неї прізвище інше, ну, я і відповіла їй, всю правду тоді довелося розповісти. Вона рідного батька вже й не пам’ятала. Колишній чоловік особливо до дочки не навідувався зовсім, ніколи не проявляв навіть такого бажання, таке враження, що йому зовсім до своєї рідної дитини байдуже. Аліменти платив від випадку до випадку, працював теж так, часом.
А в дев’ятнадцять років Ірина отримала від рідного батька і його батьків спадок: дві двокімнатні квартири в столиці.
– Батька Ірини з його батьками не стало. А вони жили окремо, мали по квартирі, а потім виявилося, що родичів у них крім Ірини більше немає. Ми з чоловіком провели їх трьох, як годиться. А дочка спадок отримала, дві квартири, від свекрів моїх і від її батька. Квартири ми з нею привели до ладу разом, стелі побілили, шпалери підклеїли, замінили деякі меблі, техніку. І одну здали в оренду, а в другій сама Ірина стала жити окремо вже від нас.
Треба сказати, переїзду Ірини раділи всі: жити в двокімнатній квартирі з двома вже немалими дітьми було затісно. Кімната у них була на двох з братом, і одинадцятирічному Дмитрові з дев’ятнадцятирічної сестрою було не дуже комфортно. А вже їй – що й тут казати.
До того ж у Ірини нарешті з’явилися гроші – від здачі квартири в оренду. Дівчина стала жити самостійно по-справжньому.
– І ми з нею відразу ще тоді домовилися – другу квартиру вона потім віддасть братові рідному своєму, коли Дмитро підросте і стане самостійним! – пригадує ті часи і розмови Тетяна. – Тому що ми сім’я, а в сім’ї ділити на моє-твоє – остання справа! Мій другий чоловік Юрко он свого часу Іринку з Дмитром ніколи не ділив, і подарунки купував обом, і на море возив, і займався з дітьми однаково. Але ж теж був не зобов’язаний це все робити, якщо справедливо подивитися на всі ці речі. І Ірина все це добре знала і усвідомлювала, їй навіть на думку не спало заперечувати! «Звичайно, мамо, так і зробимо, як ти радиш!»
Треба відзначити, моя донька завжди була дівчинкою у нас слухняною, вихованою в дусі поваги до старших. Слово батьків для неї було законом, вона відразу все сприймала, як належне. Дитиною добре вчилася, допомагала завжди мені по будинку, щиро любила свого молодшого братика. З нею ніколи не було ніяких проблем, навіть в підлітковому віці.
У 26 років Ірина вийшла заміж, народила дитину, зараз їй вже 32. Брат її рідний Дмитро вже дорослий теж, але квартиру Ірина йому так і не віддала – втрутилася її свекруха, мати її чоловіка.
Тетяна дуже сердиться на свою сваху, просто говорити спокійно про неї не може. Не дзвонить більше ніколи, і в гості її не кличе. Мати зятя, сваха її, тепер для Тетяни найгірший ворог – налаштувала її доньку проти власної сім’ї та рідного брата, а у них вже й домовленість була у сім’ї і все так добре складалося.
– Я не розумію, яке їй взагалі діло, це лише наші сімейні справи, ми ж між собою самі це все маємо вирішити? – злиться вона. – Яке вона право мала втручатися і щось говорити на цю тему моїй доньці? Пересварила нашу сім’ю в результаті, ось і все! У моєї Ірини вже квартиранти покидали квартиру, вона збиралася квартиру братові віддавати, і тут з’явилася мати зятя зі своїми настановами та порадами, які у неї ніхто не запитував. І хто взагалі просив її про пораду, кому потрібна її думка?
Зі своєю свекрухою Ірина завжди була в хороших стосунках з самого початку свого заміжжя. Тому і поділилася в якийсь момент – мовляв, квартиранти мої з’їжджають, і шукати нових, напевно, вже немає сенсу.
Через пару місяців Дмитро повернеться з армії, і треба буде переписати квартиру на нього, щоб у нього теж було своє житло, він розраховує і батьки теж на мою підтримку. Він дорослий вже, не з батьками ж йому жити.
Свекруха Ірини просто вухам своїм не повірила. Що, ну як таке взагалі можливо? Навіть не просто пустить брата в свою квартиру пожити, але переписати на нього нерухомість юридично? З якого дива таке робити, хто вже зараз так робить, дарує житло, ніколи й не чула про такі речі?
Так не робиться взагалі. У Ірини з чоловіком вже є своя дитина, і їй треба думати не про брата дорослого, а про сина маленького. Брат – чоловік, йому в декреті не сидіти скоріше за все, нехай йде і заробляє квартиру собі сам. До того ж у нього геть, рідний батько є. Є кому допомогти, нехай і купує йому житло.
Ірина все відмахувалася спочатку і слухати не хотіла матір свого чоловіка, а потім якось попросила матір посидіти з дитиною, поки вони з чоловіком сходять в кіно. Тетяна відмовилася, та ще й висловилася в тому сенсі, що вона посиділа б, якби дійсно було треба, а не в кіно сходити. Сидіть самі, а не кіно дивіться.
– А ти давай квартири їм даруй, у твоєї рідної матері на твою дитину часу зовсім немає, а ще говорить, що ви – сім’я! – не забула згадати свекруха Ірині в той день. – Що, кажеш, допоможуть в скрутну хвилину тобі твої рідні люди? Ось так вони тобі допомагають, твої рідні люди.
І сама Ірина тоді й вперше замислилася, засумнівалася, після чого пустила в квартиру нових мешканців, і на питання своєї сім’ї ось вже майже п’ять років відмовчується. А її рідний брат Дмитро тим часом вже й одружитися зібрався.
Наречена Дмитра вже й дитину чекає, живуть вони зараз з Тетяною і її чоловіком, свого житла немає ні у нього, ні в неї. Ось-ось вже народиться дитина, і мати рішуче приступила до Ірини з питанням – коли дочка віддасть квартиру своєму рідному братові Дмитрові? Їм же ще там все підготувати треба, ремонт зробити.
А Ірина ж дарувати квартиру тепер своєму братові відмовилася навідріз, і Тетяна на них тепер ображена. І на саму свою доньку Ірину, але найбільше на свою сваху, звісно, яка влізла взагалі не в свою справу.
Лише чоловік Тетяни не знає, чи вчинив правильно, коли утримував ніби й чужу дитину і витрачав на неї свої сили та всі зароблені гроші, навчав її, видав заміж, зробив весілля, а міг за ці роки купити квартиру своєму рідному синові і всім було б добре зараз. А так.
Що можна вдіяти в цій ситуації?
Фото ілюстративне.
