Мене мої родичі не розуміють, не знаю, чи ви мене зрозумієте, але я дуже тішуся, що в моєї доньки дуже хороша свекруха.
Вся справа в тому, що мати мого зятя стала справжньою мамою для моєї дитини.
Живу я в хаті одна, в маленькому селі, у мене одна донечка Людмила. Після її весілля, яке до речі ми зіграли в нашому селі, в справжньому шалаші, що зараз вже рідкість, зять забрав мою Людмилу, жити до себе в місто.
А у моїх сватів велика та простора трикімнатна квартира, вона належить цілком свасі моїй. Людмилу вони мою прийняли, як рідну дитину ще з самого початку. Після того, діти до мене приїжджають правда дуже зрідка, але я радію, що моїй донечці там добре, адже Люда дійсно щаслива там. Вона наче вдома там живе.
Свекруха їй стала, як рідна сестра. Моя сваха, що там говорити, набагато молодша за мене, має гарний смак, доглядає за собою, вона така активна і заповзята, що я сама іноді дивуюся дуже. Хоча я проста сільська жінка і косметики у мене ніякої зовсім немає, але я її не засуджую, лише захоплююся нею, вона цікава і освічена людина також.
Коли Людмила все ж мені телефонує, то лише й про свекруху мову веде: мама так смачно вечерю вчора приготувала, мама гарні шпалери обрала, мама мене до ресторану водила, мама подарувала мені дуже гарні парфуми.
І можливо інша жінка ревнувала свою доньку, але я дуже щаслива, що моїй доньці добре живеться. У неї тепер дуже хороша родина.
І коли Люда мені дзвонить, я їй щоразу кажу, цінуй тих людей і бережи ваші теплі відносини. Немає більшого щастя для жінки, як добрий чоловік і мудра свекруха.
Та от родина моя не розуміє мене, каже, що я не розумна і сама не бачу, як рідна донька віддаляється від мене. Мовляв, всі свята вона зі свекрухою зустрічає, та наче рідна матір їй, крутить нею, як хоче. А мені вона на старості років і води не подасть, адже вже зараз часу не має на мене.
Родина каже, що я маю доньці пояснити, що я рідна мати їй, а не свекруха, яка для неї стала взірцем. Та що я маю Людмилі говорити? Чи маю я право лізти в її сім’ю?
Фото ілюстративне.
