fbpx
Життєві історії
Сваха мені зателефонувала, і почала картати, що я сина з невісткою з квартири виганяю. – І куди Ваш син дінеться із дружиною та дітьми? – питає мене сваха. – Хіба Вам пенсії не вистачить? Звичайно – ні! І чому я маю свою квартиру комусь віддавати, я їм такого не обіцяла

Від свого сина я аж ніяк такого не сподівалася! Те, що він робить, це дуже некрасиво. Зараз склалася ситуація, з якої я просто не можу знайти виходу.

Я не знаю, як із ними обговорити це питання. Я їм з невісткою натякала, пояснювала, а вони вдають, ніби нічого не розуміють.

Вся справа в квартирі, в яку я їх в свій час впустила ненадовго. Отримала я її в спадок, і завжди здавала квартирантам.

А потім одружився син і попросився там пожити, сказав, що це для початку, поки вони щось придумають.

А як би я відмовила їм? Тим більше, я була впевнена, що це тимчасово.

Проте син з невісткою так добре там обжилися, що з’їжджати звідти не збираються.

А я якраз вийшла на пенсію і тепер думаю – як жити? Я розраховувала на цю квартиру! Думала здавати її в оренду та мати надбавку до пенсії.

Молодята обіцяли, що вирішать квартирне питання протягом 2-3 років, а живуть вже 11, і не збираються щось змінювати!

І хоч вони обіймали раніше керівні посади, отримували добрі зарплати, нічого в їхньому житті не змінилося.

І як зараз бути? Невістка не працює – дітей няньчить, їх у них аж двоє.

Син теж уже не отримує зарплату як раніше, тож у їхній родині настали важкі часи.

– Мамо, нам просто нема куди йти, – каже мені постійно син.

– Ну так треба було раніше думати! – нагадую йому про його ж обіцянку у 2-3 роки.

А він мовчить, бо сказати нічого.

Я поки працювала, завжди їм допомагала. Але про те, що віддам їм свою нерухомість, я не обіцяла ніколи, всьому є межа!

Мені теж хочеться відпочити та пожити для себе. Син каже, що я ще молода, щоби на пенсію йти. Мені по роках дозволено, от і відпочиватиму. Я ж не кінь! 7-й десяток пішов.

Я собі так міркую – що якщо я і далі дозволю їм жити в своїй квартирі, то у них так нічого не зміниться.

А тут мені сваха зателефонувала, і почала картати, що я дітей з квартири виганяю.

– І куди Ваш син дінеться із дружиною та дітьми? – питає мене сваха. – Хіба Вам пенсії не вистачить?

– Звичайно, не вистачить!

– А як усі пенсіонери живуть? Ніхто не шикує. Подумайте про сина та онуків!

– Хто про мене подумає?

– Ну, нехай тоді платять за оренду, якщо Ви вже така принципова.

Про цей варіант я думала, але мені здається, ідея така собі. Все одно вони вважатимуть, що я наживаюсь за їхній рахунок. Затримуватимуть оплату і користуватимуться родинним становищем. У цій справі краще з чужими людьми зв’язуватися.

Свасі моїй добре говорити. Вона ще працює, гроші має. Живуть вони з сватом у іншому місті, тому діти до них не переїдуть.

А моїм добром їй добре командувати!

Квартира моя, а син – дорослий!

От що я роблю не так?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page