.Дивно, звісно, але в моєму житті склалася непроста ситуація і я не знаю, що робити, щоб все налагодилося. Навіть не знаю кого тут винуватити а усьому: свою рідну дочку, свого зятя, себе або свою сваху? Загалом, зараз просто напишу все як є.

У мене є звичайна сім’я: дочка, яка нещодавно вийшла заміж, син-підліток, чоловік і я. Чоловік мій працює на невеликому підприємстві, але останнім часто любить сидіти за гаражами з друзями після роботи мало не щодня, зарплату мені приносить, але обов’язково щось і для себе приховає, всіх грошей я не бачу, та й він не дасть. Каже, що в нього і своє життя є, йому теж потрібні гроші для своїх витрат, не буде ж він у мене просити щоразу якихось 20 гривень.

Мені зараз 48 років, працюю в маленькому ресторані не далеко від нашого дому, мию там посуд, в різні зміни. Раніше я в цьому ж ресторані працювала кухарем чимало часу – до літа цього року, отримувала тоді набагато більшу заробітну плату, але почалися проблеми, та й молоді кухарі почали на п’яти наступати, і це досить зрозуміло – такі страви вони зараз навчилися готувати, що я навіть про такі й не чула ніколи, мені до них вже далеко, я їм тепер зовсім не конкурентка, і це зрозуміло. Та й простіше мені зараз посуд мити, якщо чесно, відповідальності менше у мене, ніхто нічим не докоряє і я спокійніша стала від того.

Тому на сьогоднішній день наш сімейний бюджет зовсім невеликий, та ще й чоловік витрачає не зрозуміло куди частину своєї зарплати, хоча добре знає, що зараз ми рахуємо кожну копійку і міг би усі гроші приносити в дім. Дочка весь час говорила: «Ось, як прийде час, вийду заміж за багатого чоловіка, і вся наша сім’я буде в золоті купатися!». Я їй говорила, щоб голову такими нерозумними речами краще не заповняти, а вчилася моя донька – школу закінчила, але так і не визначилася, ким стане в майбутньому, бо ніколи не думала, що сама має заробляти гроші, надіялася на багатого чоловіка.

Пішла донька Тетяна на курси майстра по манікюру, але якось не дуже добре це все у неї складається, навіть на мені пробувала свої уміння- нічого толком не вдається, от не її це справа і все, так буває.

Потім Тетяна мені сказала, що вступає до коледжу, але згодом повідомила мені, що не взяли. Я лише потім дізналася, що вона навіть документи не подавала на те навчання. Загалом, така ось у мене донька нерозумна, ще й не прислухається до мене ніколи. 21 рік, вчитися не хоче, працювати теж, каже, що для хорошої роботи потрібні або знайомства, або якісь хороші курси закінчити, але нічого для цього не робить сама, сподівається на долю чи на диво якесь. Я не розумію, що вона чекає.

А взимку вона заміж зібралася! Звичайно ж, не за багатого олігарха, як завжди мріяла, а за студента з медичного інституту, йому 22 роки. Він живе удвох з мамою у двокімнатній квартирі. Дочка сказала: «Я наперед дивлюся, це зараз він студент, потім кар’єру хорошу відразу собі зробить і багатим стане, зароблятиме добре, адже у нього спеціальність хороша, зараз такі працівники на вагу золота!».

Спочатку я всерйоз не сприймала слова Тетяни, але згодом вони подали заяву на одруження. І свасі вони такий же сюрприз зробили, адже та теж не хотіла такого швидкого шлюбу для свого сина, при тому, що він ще й вчиться! Сама сваха – медсестра в лікарні, теж великих грошей не має, але вона хороша людина, подобається мені.

Ми з нею були проти, але діти стояли на своєму – все одно одружимося! Познайомилися ми зі свахою якось швидко, вже зробили їм маленьке весілля: ми сім’єю, сваха, свідки і ще четверо друзів молодят. Зібрали по трохи грошей на стіл, що могли, загалом склалися усі хто що мав. Думали – за що тепер молоді будуть жити?

Влітку мій зять таки влаштувався на роботу, а тепер працює після навчання на найбільш затребуваною зараз посаді – розвозить піцу і іншу їжу, в загальному, кур’єр. Звісно, що ні про які хороші заробітки і мови бути не може, аби їм на життя вистачало. Він сказав, що раз захотів одружитися, то буде забезпечувати сім’ю. Моя дочка теж говорила, що влаштується на роботу і буде вчитися, але обіцянки своєї вона не виконала і не спішить її виконувати.

Ясна річ, що за студентські копійки квартиру орендувати не вийде. Сваха сама запропонувала дітям у неї жити хоча б тимчасово: до нас же нікуди – теж двокімнатна, в одній кімнаті син, в іншій – ми з чоловіком. Тільки ось вона повірила словам моєї дочки, що та піде теж працювати, знайде собі якусь роботу і теж зароблятиме гроші, харчуватися ж усім треба якось, рахунки оплачувати. Зять літо відпрацював, добре заробив, навіть відкладали трохи грошей, а моя дочка так нікуди і не влаштувалася, як нам усім обіцяла. Зараз знову осінь, скоро буде зима, комунальні великі приходитимуть, адже опалення дорого коштує, стало все набагато складніше – зять день на навчанні, ввечері як може, так попрацює, потім втомлений спати падає.

Сваха вже втомилася просити мою дочку влаштуватися кудись на роботу, хоча б на невелику зарплату, у Тетяни завжди якісь виправдання знаходяться, як не одне, то інше. Мало того, вона стала відчувати себе повноправною господинею в чужій квартирі: не завжди прибере навіть за собою, сидить постійно в телефоні з ранку до вечора, світло забуває вимикати, воду ллє скільки їй забажається, не економить зовсім нічого, користується усім чим хоче.

Сваха вже мені дзвонила, щоб я якось з Тетяною поговорила, я вже її просила йти до нас в ресторан на овочі на пів дня: почистити, потерти. Донька моя відмовляється і говорить, що сама знайде собі роботу, хоча я їй вже не вірю.

Сваха просила, щоб ми вже з чоловіком якісь гроші давали на свою доньку, але з чого нам давати? Ми самі ледве справляємося зі своїми витратами.

Я копійки рахую, себе, чоловіка, навіть сина в секонд-хенді одягаю. Але ось на днях довелося навіть посперечатися зі свахою по телефону: вона прямо мені говорить платити хоч скільки, хоча б за квартплату, хоча б за лічильники, які на трьох рахуються. Хоч гривень 700 в місяць.

Але для мене це теж немалі гроші. Я свасі відмовила, відразу поклала телефон. А потім мені її стало шкода, уявила, що мій син може привести мені таку невістку, мені б теж було не просто.

Ми з чоловіком порадилися і вирішили, що даватимемо свасі щомісяця хоча б гривень 500. Але й це якось не по-людськи, але що робити я вже й не знаю сама.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.