Мій син, несподівано, до мене вчора заїжджав у справах, – поділилася сусідка Дарина. – Треба було собаку їх звозити на огляд до ветеринара. Вся ця запланована поїздка зайняла у мого сина не так вже й багато часу, десь, можливо, годину, не більше. І ти думаєш, за цей короткий час скільки разів йому дружина зателефонувала? Три! Уявляєш? Аж три рази! “Ну ти де там? Ну коли приїдеш вже додому? Ну скоро вже? Скільки чекати?” Вона ж чудово знає, що він у мене зараз, і їй це так прямо не подобається, що вона постійно йому спокою не дає і надзвонює. Повернулися додому, я кажу своєму синові Дмитрові, щоб зайшов до мене повечеряти, адже голодний. А син мені – мовляв, мамо, вже наступного разу я до тебе обов’язково забіжу. Ти ж бачиш, каже, що коїться?

Єдиний син Дарини, Дмитро, одружений вже чотири роки. І весь цей час невістка та свекруха все ніяк не можуть налагодити відносини між собою, спільної мови знайти.

І, здавалося б, наче окремо вони обоє непогані люди, і не сперечалися вони між собою, і ділити їм нічого. І незрозуміло чому вони між собою спільної мови знайти не можуть ніяк.

Дружині Дмитра дуже не подобається, коли Дмитро у своєї матері буває.

– Знову матусі своїй дзвониш? Ну ну! – постійно докоряє вона йому. – Відразу видно, що син своєї мами.

Дружина Дмитра своїй матері телефонує зрідка, і тільки в разі потреби. Мати у неї – досить молода ще жінка, має власне насичене життя, працює на керівній посаді, про дочку згадує декілька разів на рік. Якось не прийнято у них сентименти, вони одна від одної далекі.

– Аж до того, що не правду своїй дружині моєму Дмитрові говорити доводиться – мовляв, по роботу поїхав у справах, а сам до мене на якусь годинку-другу заскочить, – зітхає Дарина. – Коли я телефоную, відповідає коротко та сухо, загальними фразами – я так розумію, щоб дружина не здогадалася, що це він зі мною розмовляє. Вона там поряд стоїть і слухає все.

– Чому вона так до тебе ставиться? В чому справа? – запитала я у сусідки.

– Та в тому-то і справа, що я сама навіть не знаю! – зітхає Дарина.

– А я знаю, чому так відбувається! – відразу, з підвищеним тоном, я відповіла їй. – Тому що син твій дозволяє їй так поводитися. Давно міг навести в своїй родині лад і бути старшим у власному домі. Правильно в народі кажуть – не ладиться з зятем, вини свою доньку, не ладиться з невісткою – вина сина свого в цьому.

Любити тебе невістка не зобов’язана, скажу тобі відверто, адже ти їй людина чужа, так я повністю згодна з цим. Але поважати повинна. Це син винен, що таке ставлення до тебе тепер. Ти їй нічого поганого не зробила, тому Дмитро має сказати чітко, що матір поважати потрібно. А ти ще й підіграєш невістці у цьому, зайве слово боїшся сказати. Винна в таких стосунках ти сама і твій син.

Подруга більше нічого мені не говорила, відразу притихна і цю тему не чіпає, коли ми з нею спілкуємося. Видно, що вона зі мною незгодна. Я вже трохи шкодую, що полізла в їх родину зі своїми порадами. Але як тут мовчати? Невже це нормальні відносини в сім’ї?

Фото ілюстративне.