Одного разу безліч мудрих притч зібралися разом, як це буває і в людей, та почали розмовляти. Кожна розповідала себе, а інші слухали, радіючи мудрості сестри. Лише одна з них сиділа тихенько в куточку й сумно посміхалася. І навіть коли всі притчі висловилися, вона так і не вимовила ні слова.
Кілька сусідок здивовано запитали її:
– Чому ти мовчиш, немов бідкаєшся?
– Хіба тобі не сподобалося все те, що ти від нас почула?
Читайте також: Що обов’язково потрібно зробити, коли когось із родини немає вдома за столом у Святий Вечір 6 січня!
– Що ти можеш всім розповісти?
Сумна притча відповідала:
– Можна, я спочатку дещо запитаю у вас, мудрі мої подруги?
– Звичайно! Питай! – загомоніли притчі.
– Ось слухали вас люди. Що вони після цього говорили?
– Захоплювалися …
– Хитали головами …
– Казали: ” Правда! ” …
Довго ще притчі описували реакцію людей, а їх подруга уважно слухала. Коли всі замовкли, вона знову заговорила:
– Це добре, що вони залишилися задоволені. Добре й те, що вони зрозуміли вас, оцінили вашу мудрість і правду. Але хіба після цього вони стали вести себе інакше? Чи залишилися такими, як були?
Відповіддю їй було дружне мовчання.
– Так от, сестри мої й подруги, тому я і сумна притча про те, як людям важко змінюватися.
