Їхати на дачу до свекрухи я відразу не хотіла, ніби відчувала, що нічим добрим це не закінчиться. Але і моя мама, і мій чоловік в один голос сказали, що це буде не гарно з моєї сторони.
У свекрухи день народження в цю суботу був, кругла дата, шістдесят років. Запрошувала вона нас дуже наполегливо. Ну ще б пак – хочеться ж онукою похвалитися перед ріднею. Їхати мені не хотілося зовсім. Ми зараз на дачі у мами, свекруха святкувала на своїй дачі – це протилежний кінець області.
Я шукала причини, щоб не поїхати, але мама сказала, що в таких випадках некрасиво відмовлятися. Якщо немає вагомої поважної причини, треба їхати, коли запрошують.
Свекруха хотіла бачити внучку, наша чотирирічна донечка є предметом її гордості, донечка знає букви, розповідає безліч віршів, і бабуся, тобто свекруха, аж ніяк не проти похвалитися онукою перед знайомими. Хоча сама займатися з дівчинкою не поспішає: при тому, що давно на пенсії, вільного часу у неї немає. Влітку – дача, взимку – подруги, поліклініка, інтернет, серіали, безкоштовні театри і виставки від соцзабезу.
Зате знайомим розповідає, що бачить внучку кожен день! Я як почула, питаю, та де ж кожен день Ви її бачите, Стефаніє Миколаївно? А вона – ну як де, по відеозв’язку! Чоловік дзвонить їй кожен день по вечорах, ну і кличе Настю. Ось це називається – бачу внучку кожен день.
Хто нам дійсно багато допомагає з дитиною, так це моя мама. Практично все літо я з дочкою живу у батьків на дачі, іноді для різноманітності повертаючись на тиждень в нашу квартиру. На дачі свіже повітря, зелень, річка. Будинок у батьків упорядкований, є все, що треба для життя, всі блага цивілізації – гаряча вода, пральна і посудомийна машина, холодильник, газ.
У свекрухи теж є дача, але туди я їздити не люблю, була там, якщо чесно, за всі роки шлюбу рази три. Там все значно сумніше: невеликий будиночок, вода в колодязі, туалет на вулиці. Але є світло. Тому жити там не просто, принаймі мені.
Особливо мені не подобається те, що треба мити посуд в тазику. Свекруха нічого надзвичайного в цьому не бачить, гріє воду в тазику і вперед. А для мене це прямо неприйнятно.
Незважаючи на всі побутові труднощі, свекруха свою дачу обожнює і їздить туди постійно. Аж до того, що придумала ювілей там справляти, хоча, на мою думку, набагато простіше було б це зробити в місті. Якщо вже не в кафе, то хоча б в квартирі, де є гаряча вода. Тим більше, салати свої улюблені з майонезом вона в місті готувала, на дачі тільки заправляла.
Сервіз привезла, купу іншого посуду. Стіл накрила на вулиці великий. Народу було – людей двадцять, напевно. Подруги, сусідки, родички, дехто з дітьми і чоловіками. Ну, і ми троє.
У подарунок Стефанії Миколаївні ми з чоловіком привезли великий букет квітів і конверт з грошима, вручили, привітали, сіли за стіл. Стіл свекруха накрила щедро – салати, закуски, м’ясо, птиця, гаряче. Гості добре посиділи, посуду утворилася, звичайно, гора. У якийсь момент свекруха мене попросила допомогти їй з посудом. Каже:
– Допоможи, будь ласка, помий тарілки? Там я чайник поставила в будинку, він уже скипів. Налий водички в тазик, обполосни посуд! Зараз будемо торт їсти.
Те, що я не люблю мити посуд в тазику, свекруха була в курсі – я їй кілька разів про це говорила, коли Стефанія Миколаївна раніше пропонувала мені приїхати до неї на дачу з дитиною.
Я спокійно відповіла, що в гості приїхала, а не посуд мити, а вона все ніяк не заспокоїться. Тобі важко, каже, чи що? Так, кажу, важко. Вона – ну, якщо важко, то не треба нічого, сиди, я сама піду.
Підхопилися інші гості, понесли тарілки, все помили. Після цього свекруха не розмовляє зі мною. Всім розповідає, що невістка зіпсувала їй день народження, зганьбила перед людьми, і їй довелося в свій день народження мити тарілки.
Не треба було їхати взагалі, я вважаю. Ну і що, що свекруха запросила.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
