fbpx
Життєві історії
Степан в той же день відвіз батьків додому, бо про те, щоб батьки переночували в новому будинку, навіть мови і не могло бути. Люба б не дозволила. А в літній кухні місця не було. Повернувся пізно вночі і ще довго сидів в альтанці, дивився на свій будинок і думав, навіщо він йому, якщо він ні сам там жити не може, ні батьків пустити переночувати

Степан ходив по подвір’ї і милувався усім, що пристарав за роки важкої праці за кордоном. Ось його красивий двоповерховий будинок, найкращий в селі, ось альтанка, ось сад, ось дорога огорожа. Все зроблено так, що подвір’я виглядає просто як картинка.

Найбільше тішився Степан будинком. Коли після весілля він приїхав в село до дружини, на подвір’ї була невелика, напіврозвалена хата. Жили бідно, от через 10 років сімейного життя Люба, дружина, і запропонувала йому їхати на заробітки. Її рідний брат почав їздити і вже гроші якісь з’явилися в його сім’ї.

Люба щовечора бідкалася чоловікові, що їй набридло жити в злиднях, нехай збирається і їде. Може, і вони колись заживуть, як білі люди. Степан і сам бачив, що треба щось робити. Тому поїхав, зробив так, як казала дружина. До того ж, двоє дітей підростало.

Отак, на заробітках, і минуло 20 кращих років життя. Але Степан ні про що не шкодує. Дітей вони з Любою одружили, сини пішли в зяті, кожному він купив по машині. А собі з дружиною нарешті побудували будинок мрії.

Люба дуже тішилася, що її будинок вищий і кращий, ніж в її брата. Та й взагалі, їхній будинок був найкращий в селі, хоча в селі багато чоловіків їздило на заробітки, але у них будинок таки був найвищий. Степан хотів будувати на два поверхи, але Люба настояла, що два поверхи в багатьох, тому треба робити три.

За 20 років Степан вдома так толком і не був. Приїжджав лише на свята і назад на роботу. Люба справно господарювала за чоловікові гроші. Майстрів наймала, хату будувала, квіти і дерева садила, огорожу ставила.

Степан дивився на все це, і думав, яка ж гарна господиня йому дісталася. Хороша його Люба, але жадібна якась, чи що. От скільки разів він пропонував їй разом з’їздити на море, але Люба була категорично проти – як це гроші на відпочинок викидати. Вдома от роботи скільки, за ці гроші можна ремонт в кількох кімнатах зробити.

Так за 30 років сімейного життя ні разу нікуди не поїхали. Може, воно і на краще, бо так швидше вони впоралися з будівництвом. Взагалі, будинок був готовий ще рік тому. Але Люба сказала, що на зиму вони переселятися в нього не будуть – це ж скільки грошей за опалення треба буде платити. Зиму ще перезимують в своїй літній кухні, а там видно буде.

Зима минула, але про новосілля Люба мови не вела. Степан думав, що переселяться влітку. В червні у нього мав бути ювілей – 55 років. От Степан і думав, що якраз разом і відсвяткують – і його день народження, і новосілля.

Коли Степан запитав дружину, в якому ресторані вони будуть святкувати його ювілей, Люба аж руками замахала. Мовляв, бач, що надумав, зараз усе таке дороге, а він вирішив по ресторанах ходити. Ні, святкувати вони будуть вдома, скромно, по сімейному. Правда, згодилася, щоб Степан привіз своїх літніх батьків з сусідньої області.

Мамі з татом вже під 80, у сина вдома вони давненько не були. Лише чули зі слів невістки, як він господарює. Та й Степан хотів, щоб мама з татом подивилася, чого він досягнув.

Коли в неділю Степан привіз своїх батьків на подвір’я, був ошелешений. Він сподівався, що дружина нарешті відкриє їх новий будинок і накриє стіл в їхній великій кімнаті. Але натомість побачив в літній кухні накритий для гостей стіл.

В будинок літніх свекрів Люба таки впустила, але на кілька хвилин, як на екскурсію. Степану здавалося, що його мама толком і не встигла все розгледіти. А невідомо коли вона ще приїде до них. Степану від цих думок стало дуже сумно. Люба ж намагалася пошвидше спровадити свекрів додому.

Степан в той же день відвіз батьків додому, бо про те, щоб батьки переночували в новому будинку, навіть мови і не могло бути. Люба б не дозволила. А в літній кухні місця не було. Повернувся пізно вночі і ще довго сидів в альтанці, дивився на свій будинок і думав, навіщо він йому, якщо він ні сам там жити не може, ні батьків пустити переночувати.

Зранку він встав, бо мав пасти корову. Сьогодні була саме його черга. Він відв’язав корову і повів її не на пасовище, а завів в свій новий будинок. Коли Люба через вікно побачила, що робить чоловік, вибігла на подвір’я, в чім була. Але корова вже встигла залишити в коридорі слід від свого перебування.

Всі сусіди чули, що Люба виговорювала чоловікові, коли виводила корову з нової хати. А Степан лише тихо сказав: «Хоч хтось має заходити в цю пусту коробку».

Через кілька тижнів Степана не стало. Він так і не встиг пожити в хаті, яку будував все життя.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page