fbpx
Життєві історії
Степан повернувся до Одарки перед самим Різдвом, аж через п’ятнадцять років, коли сильно занедужав. Дружина його відразу ж виставила за двері, коли той перестав приносити гроші. Степан, по суті, залишився ні з чим, бо дружина завбачливо переписала все майно на себе. То ж з згадав Степан про свою першу дружину, коли настали сутужні часи

Перед самим Різдвом Степан таки повернувся до Одарки і ця новина стала справжньою сенсацією для невеличкого села, адже люди ще пам’ятали, як гучно Степан йшов від дружини. Люди казали, що в Одарки дуже добре серце, якщо вона змогла прийняти і пробачити невірного чоловіка.

Одарка вийшла заміж за Степана дуже молодою. Чоловіка направили в їхній район агрономом, так і познайомилися. Одарка тоді училище закінчила, в інститут планувала поступати. Влітку на канікулах приїхала в село, випадково зустрілася з Степаном, закохалася в нього без тями. Чоловік був старший за неї на вісім років, вмів говорити гарні слова, які розтопили юне дівоче серце. То ж коли Степан прислав старостів, Одарка з радістю погодилася, забувши про всі свої мрії вчитися в інституті.

Після одруження Степана наче підмінили, з лагідного і турботливого чоловіка він перетворився на справжнього деспота – вдома мало все бути так, як він сказав. Одарка, в силу свого юного віку, думала, що саме так і має бути в сім’ї, тому у всьому слухала свого чоловіка. Батька у дівчини не було, мати сама її виховувала, тому правильної моделі сім’ї вона і не бачила. Тішилася, що у неї є чоловік, а у діточок батько – синочок і донечка дуже любили свого татуся, а все інше не мало значення.

Діти підростали, в селі роботи не було. Одарка влаштувалася на пошту, але зарплата там була мізерною. У Степана справи йшли добре, незабаром він став великим начальником в районі, через роботу часто мусив бути в обласному центрі, тому знімав собі там житло. Дружину і дітей до себе кликати не спішив. Бувало, що місяцями додому не приїжджав, все виправдовувався відмовками, мовляв, багато роботи.

Одарка вірила чоловікові, допоки одного разу на пошту не прийшов лист на її ім’я. Жінка, яка назвала себе Світланою, в листі повідомила, що у неї вже давно стосунки з Степаном і вона просить Одарку залишити чоловіка. Адже така “селючка”, як вона, не підходить такому вишуканому пану, як Степан. В листі було сказано і про те, що Степан соромиться своєї дружини і рано чи пізно таки розлучиться.

Цей лист запав невловимим смутком в душі Одарки, вона і сама бачила, що чоловік від неї віддаляється, але все намагалася виправдати його, що це через роботу. І хоч плакала день і ніч, вирішила таки, що нічого не буде говорити чоловікові – все заради того, щоби зберегти сім’ю, а дітям батька.

Але все змінилося в один день. У сина мав бути день народження – десять років, то ж батько обіцяв приїхати. Одарка разом з дітьми чекала на чоловіка, накрила стіл, приготувала багато смачних страв. Раптом біля їхніх воріт зупинилася красива чорна автівка, з якої вийшов Степан у супроводі молодої кралі. У Одарки підкосилися ноги – Степан посмів привести додому свою нову пасію.

Обдарувавши сина подарунками, Степан зайшов до хати зі словами: «Одарко, я йду від тебе». Від несподіванки жінка аж присіла. Сусіди з цікавістю заглядали на їхнє подвір’я, коли Степан під ручку з міською фіфою, виносив валізи з речами.

Повернувся Степан через п’ятнадцять років, коли сильно захворів. Дружина його відразу ж виставила за двері, коли той перестав приносити гроші. Степан, по суті, залишився ні з чим, бо дружина завбачливо переписала все майно на себе. То ж з згадав Степан про свою першу дружину, коли настали сутужні часи.

Теперішній його приїзд вже був зовсім не схожий на той феєричний, коли він йшов від дружини і дітей. Одарка навіть не відразу впізнала чоловіка – змарнілий, з сірим кольором обличчя, і безвихіддю в очах. На той час донька вже вийшла заміж і була категорично проти повернення тата, адже він навіть на її весілля не приїхав. То чому ж зараз вони мають його приймати?

Але добре серце Одарки не витримало, і вона дозволила Степанові залишитися. Навіть в лікарню його влаштувала, щодня їздила до нього, виходжувала. Через місяць Степана не стало. Одарка плакала над своєю гіркою долею. Щастя вона так і не зазнала, добре, що хоч діточки і внуки є, є для кого жити.

От цього року на Різдво всі з’їхалися до неї знову – заколядувати бабусі, та й про дідуся теж не забули згадати.

Спеціально для ukrainians.today.Передрук без гіперпосилання на ukrainians.today заборонений.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page
facebook