Сталося так, що я залишився зовсім без грошей. Як так сталося? Так запросто в нашому житті. Захворів я на три довгих тижні. Лікарняний на фабриці, де я працював не оплачували. А всі гроші, які у мене були я витратив на дорогі ліки. І коли я одужав і вийшов голодний і схудлий на вулицю, в кишені у мене була тільки дірка. Стою і думаю. Що робити? Адже на фабриці замість мене вже іншого взяли. Мені ж сказали чекати поки місце не звільниться.
Підняв я голову до неба.
– Господи, допоможи мені. Адже я нічого в цьому житті поганого не зробив. Ну не красти ж мені йти. Гріх адже це. Та й не вмію я красти. Допоможи мені Господи. Ніколи я тебе не просив. Допоможи якщо можеш. Допоможи якщо ти є.
Підняв я комір і пішов не поспішаючи світ за очі. Ноги самі мене принесли на ринок. А на ринку такі аромати стоять, що у мене в животі заурчалоло і голова з незвички закрутилася. Фрукти і овочі горами лежать. Осторонь димок віється, десь шашлики смажать. З кіосків свіжим ще гарячим хлібом торгують. Пиріжки, біляші, кулеб’яки.
У мене думка навіть з’явилася. Підійди взяти отой беляш, і поки мене б’ють може встигну дожувати. Але вид поліції, яка проходила повз охолодив мої думки.
Іду я між рядами із соковитими фруктами милуюся.
– Чоловіче купи яблучка, дивись які соковиті і солодкі. Візьми яблучко, спробуй, – каже мені торгашка.
– Так я гроші забув, – кажу.
– А ти візьми яблучко, спробуй.
Я взяв яблуко і з жадібністю його відкусив.
– Ну як? – запитує торгашка.
– Смачно, – відповідаю.
З протилежного боку пролунав голос.
– Ей. Гей. Та хіба у неї яблука. Назва одна. Ти спробуй мої. Дивись які. Іди, іди сюди. Давай пробуй.
Продавець вклав мені в руки два величезних яблука.
– І груші пробуй, слухай. Скажи як смачно?
– Дуже смачні.
– Чоловіче. Чоловіче. А ти мої фрукти спробуй. З мого саду.
Коротше наївся я досхочу яблук, груш і абрикос. Ще й з собою дали, за мою похвалу.
Дивлюся шашличник махає рукою. Підходжу.
– Спасибі тобі, – каже.
– За що?
– Дивись скільки народу біля моєї дружини. І все завдяки тобі. Молодець, добре хвалив мої фрукти.
Я подивився на його дружину. Там стояла вже ціла черга.
– Давай, пригощайся. Бери шашлик. Ні. Два бери. Я тобі ще з собою дам. Нехай дружина поїсть.
З ринку я вийшов з двома авоськами, повними фруктами і овочами. Зверху лежав згорток з шашликом.
Руки з незвички тягнуло і я на півдорозі до будинку зупинився і опустив сумки на траву.
– Прикурити не буде, – почув я за спиною.
Переді мною стояв молодий хлопець. Я дав йому прикyрити і він пригостив мене сигaретою.
Стоїмо кyримо, як старі знайомі.
Навіть не знаю чому, але я йому розповів про фабрику і хвoроби, про те як я ще вранці хотів йти красти. Про те як я просив Бога допомогти мені і про чудо яке зі мною сталося сьогодні. Я був без копійки в кишені, а з ринку несу дві сумки продуктів. Так багато я навіть коли гроші були ніколи не купував.
– Це ще не всi чудеса, – сказав хлопець і засунув мені невеличкий згорток в мою кишеню.
– Що там?
– В будинку подивишся, – сказав хлопець, – А я от навпаки. Якось не правильно живу. Казино, n’янки, рoзпуста. Чую смeрть свою. Десь зовсім поруч. Треба щось міняти в житті. Треба терміново міняти своє життя.
Хлопець повернувся і пішов.
Вдома я розгорнув паперовий пакет. Там лежали гроші, тридцять тисяч. На фабриці я отримував дві тисячі на місяць. Пам’ятаю що нова дев’ятка в той час коштувала вісімдесят чотири тисячі. Це я для порівняння.
Більше я цього хлопця ніколи не бачив.
Ось так мені Бог допоміг в скрутну хвилину мого життя.
