fbpx
Життєві історії
Сталося так, що чоловік просто не прийшов ночувати, з’явився вранці, сказав, що залишався у батьків, ліг спати, телефон розрядився. Так чи ні було, не знаю. Якраз в цей до нас зайшла моя мама, і я їй все розповіла

Мені 27 років, я розлучена, є чотирирічна дочка. І є мама, якій днями виповниться 50. Мама з моїм батьком давно розлучені. Кілька років тому батька не стало, спадщини після нього не залишилося: бабуся визнавала тільки свою дочку, мою тітку, їй і залишила нерухомість.

Коли я вийшла заміж, всі вважали, що мені дуже пощастило: наречений із забезпеченої сім’ї, йому було на момент шлюбу 30 років, квартира, машина, гарна робота.

– Свати молодці, – говорила моя мама. – Синові квартиру купили, молодша дочка теж із нерухомістю, хоча живе поки що з батьками. Я задоволена вибором моєї доньки.

Жили ми з чоловіком добре. В шлюбі народилася донька. А потім якось непомітно чоловік дуже змінився, коли я просила допомоги, він сідав до комп’ютера, ніби і не чув мене.

– Я грошима тебе забезпечую, чого ще треба? Всі якось самі справляються з немовлятами, а ти нічого не встигаєш? Вдома сидиш, а ні чистоти у квартирі, ні їжі приготованої немає. Холодильник наповнений продуктами, я про це подбав, а ти приготувати не можеш!

Дочко неспокійна була, я не встигала нічого. Мама працювала, допомогти не могла. Свекруха одразу сказала, що вони з чоловіком своїх виростили. А від чоловіка ні підтримки, ні розуміння.

Якось чоловік просто не прийшов ночувати, з’явився вранці, сказав, що залишався у батьків, ліг спати, телефон розрядився. Так чи ні було, не знаю. Якраз в цей до нас зайшла моя мама, і я їй все розповіла, а кому мені поскаржитися було, якщо не мамі рідний?

– Розлучайся, – сказала мама, уважно вислухавши мене. – У батьків він ночував? Ти що, досі в казки віриш! Повертайся додому, я допоможу, підтримаю, виростимо Настю, не пропадемо.

Тоді я не наважилася на розлучення, але через кілька місяців шлюб все одно дав тріщину. Я подала на розлучення та на аліменти, повернулася до квартири мами. Насті тоді був 1 рік та 8 місяців.

Спочатку все було добре, мама дійсно дуже мені допомагала. Я не говорю про гроші, хоч і грошима теж. Свекри ж руками розвели: дитина сина, вона її нехай і утримує. Чоловік колишній аліменти платив мізерні. Іграшки доньці купував, солодощі та все. Тож без маминої допомоги було б дуже важко.

Вдома у мами я взяла на себе весь побут: прибирала, варила, пекла. Через рік я влаштувала доньку в дитячий садок, а сама вийшла на роботу. Зарплата у мене не надто велика. Жодних просувань та надбавок через постійні лікарняні не очікується. Та ще мама здивувала – заміж зібралася. З’їздила на весілля до дочки інститутської подруги і там познайомилася із родичем нареченого. Все літо моталася до нього у вихідні в далеке селище, а потім оголосила мені, що виходить заміж, бо хоче бути щасливою.

Мені мама запропонувала з’їхати і найняти собі квартиру. Вона в праві так говорити, бо квартира належить їй цілком і повністю. Але я не уявляю, як і на що тепер ми з дитиною житимемо. Навіть за крихітну однокімнатну квартиру мені доведеться віддавати більшу половину своєї невисокої зарплати.

Якби мама тоді не підтримала мене з розлученням, хто знає, може і пережили б ми з чоловіком важкий час і зараз нормально все було б! Але ж ні: «Розлучайся, допоможу, підтримаю!». А тепер що? Не заважай моєму щастю?

От послухала я маму, розлучилася, а тепер не знаю, що робити.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page