fbpx

Спати нареченого Мотря поклала на своєму ліжку, а сама влаштувалася навпроти. Через два дні вони пішли в сільраду – реєструвати шлюб. А ще через тиждень Василь повіз її в інший район, в село, де жили його батьки. Свекруха накрила стіл, покликали брата з дружиною, сусідів – ось і все їхнє весілля. Але сукня в синій горошок була: вона привезла її з собою і одягла перед тим, як сісти за стіл – чому Василь не пам’ятає цього

Незвичайна весільна сукня.

– Василю, а пам’ятаєш, як Сергій їхав від нас в останній раз? Йде по вулиці і озирається. Озирається і оглядається. Ніби надивитися не може. За матеріалами

– Пам’ятаю. Не плач…

– А пам’ятаєш, як ти привіз мене до себе в село?

– Як же це можна не пам’ятати …

– А сукню мою весільну – пам’ятаєш?

Поки справа не доходила до сукні, Василь відповідав терпляче і навіть із задоволенням. Крутити м’ясо на котлети – справа не важка, але досить нудна. М’ясо, картопля, цибуля. Крути та розмовляй …

Але це ж поки в межах розумного! А коли справа доходила до сукні …

– Василю, чого мовчиш?

– Мотре, ти це … Навіщо про сукню знову? Адже ми з тобою вже докопалися, що ніякої сукні не було.

– Ну, як же, Вась? У синій горошок. Крепдешинова.

***

Він зайшов до їхньої хати в сутінках і з порога заявив:

– Ну, що, я прийшов сватати вашу дочку.

Батька вдома не було – працював у другу зміну, приймати гостя довелося матері. Вона не розгубилася з відповіддю:

– Наша наречена – ось вона, ми її не приховуємо. Посидьте, поговоріть. А я пішла вечерю готувати.

Сіли вони в залі за стіл. Мотря дивилася на нареченого і думала: «Я тебе примітила давно. І знаю, що твоя сестра, до якої ти приїжджаєш в гості, сказала: «От би, Василю, тобі Мотрю» … Тільки чого він все мовчить? »…

– Я, Мотре, скажу так: в іграшки грати не збираюся. Буде твоя згода – залишаюся у вас. А не буде – йду і з кінцями.

– Залишайся! – видихнула вона те, що давно про себе вирішила.

Зайшла мати, покликала вечеряти. Картопля в мундирах, солоні огірки – все заради гостя, який просився в зяті.

Спати нареченого Мотря поклала на своєму ліжку, а сама влаштувалася навпроти.

Через два дні вони пішли в сільраду – реєструвати шлюб. А ще через тиждень Василь повіз її в інший район, в село, де жили його батьки. Від станції, через поле, йшли пішки; жито стояла по коліна, цвіли в ньому волошки …

Свекруха зібрала на стіл, покликали брата з дружиною, сусідів – ось і все їхнє весілля …

Але сукня в синій горошок була: вона привезла її з собою і одягла перед тим, як сісти за стіл – чому Василь не пам’ятає цього?! ..

***

Але сукні в цей самий синій горошок у Мотрі не було! Та й правду сказати, що шлюб цей у Мотрі був не перший, щоб вбиратися в якусь особливу сукню.

Жити вони вирішили у великому селі Мотрі, з тестем на наступне ж літо розібрали старий будинок.

На початку літа розібрали, а в кінці вже входили в новий. «Ось це зять! Так ми з таким зятем гори звернемо!» – повторював задоволений тесть. Після будинку взялися за літню кухню. Василя на той час призначили бригадиром: на роботу йшов – темно, і приходив – темно.

Тесть не ображався, розумів – цуратися спільної справи не можна, і управлявся на будівництві один. Під кінець зять навіть засоромився: «Залиш мені хоч один простінок – сам збудую…».

Первісток, Сергійко, на той час вже ставав на ніжки …

– Васю, так ти пам’ятаєш, як Сергій їхав від нас в останній раз?

Про сукню він говорити не хоче, а про Сергійка … Тут він її неодмінно підтримає. І не буде стверджувати, що пам’ять стала її підводити, що іноді вона вигадує казна-що. Тут їй самій хочеться, щоб пам’ять була трохи гіршою. І вона змогла б рідше згадувати той день.

***

… Вранці вона дивилася телевізор. Материнське серце відчуло біду в той саме час, коли все сталося …

Обхідними вже шляхами вони дізналися, як все сталося…

Іринці, внучці, було тоді п’ять років; вона ходила в бабусиній хаті серед вінків і не розуміла, чому всі плачуть біля наглухо закритих ящиків. «Бабуся, подивися, який гарний віночок! А ось цей ще краще, правда?»…

Встати на ноги після цього всього вона так і не змогла. Потім захворіла. Потім відмовили очі …

– Василю, а білизну ти виправ?

– Ну, коли б я встиг, Мотре?

Василь відчув раптом, як в середині все закипіло, затремтіло. Крутиться цілий день, як білка в колесі. Сусідки заходять, дивуються: подумайте тільки, не у всякої жінки такий порядок в домі. І лежача дружина чиста, доглянута, випрасувана. Чим вранці годував – кашкою? А в обід був супчик з потрошками? А тепер котлети смажиш?

Досадливо махнув рукою, вийшов у двір.

На вулиці щосили господарювала весна. Помилуватися б на всю цю красу, так … коли?

Ну, за що йому випало таке? Інші чоловіки живуть за дружинами, як у Христа за пазухою. Це вони – і начищені, і напрасовані, і нагодовані. А тут поки сам не зробиш … «Ніхто не засудить, якщо здаси Мотрю в будинок інвалідів. Тобі самому-то скільки років? Ото ж бо й воно», – пошкодувала одного разу його рідна сестра.

Він раптом уявив себе без усіх численних турбот …

***

Ось він ненадовго вийшов, а їй вже й нудно. Звикла вона, що будь-яку хвилину він під рукою.

Вони і сплять, як в тому далекому році, в одній кімнаті і один навпроти одного. Тільки подушечками вже не кидаються. Лежать, розмовляють. Про дітей, про внуків.

Іринка своїми приїздами їх не балує. Вони і не ображаються. Тоді, після всього, міська бабуся відвезла її до себе, щоб внучка отримала від держави належну їй квартиру. Тепер вона в тій квартирі і живе. Закінчила інститут, вийшла заміж … звичайно, часу на все не вистачає … Зате Антон …

Свого часу вони з Василем сильно переживали через те, що молодший син, на відміну від старшого, не захотів вчитися після школи. Влаштувався в райцентрі водієм, та так і шоферує досі.

Зате його син, а їх з Мотрею онучок, радує їх своєю наполегливістю в прагненні до навчання: після другого курсу інституту його забрали в армію, він відслужив і тут же знову відновився у вузі.

Мало того – за один рік примудряється «пройти» відразу два навчальні роки. І дуже їм на користь те, що Антон навчається в архітектурно-будівельному і постійно теорію підкріплює практикою: один рік провів в будинок бабусі і діда воду, інший рік – парове опалення, а цього літа грозиться поставити ванну та теплий туалет.

Це вони вже зовсім як в місті жити будуть. А Васі ж яке полегшення!

За що Господь послав їй такого чоловіка? Адже нічим, нічим не заслужила! З першим шлюбом помилилася. Від роботи, звичайно, не втікала, ну а хто від неї втікає в селі?

З ферми приходила, бралася за домашні справи, а ввечері ще встигала біля машинки посидіти, обшиваючи сільських жінок і дівчат. Вона і сукню в горошок сама пошила, перед тим, як поїхати в село до батьків Василя. Розуміла: білої їй не можна, а ось в горошок – якраз буде добре…

Ні, куди він все-таки пішов? Радіо, чи що, поки включити …

– Вась, та де ж ти?

*

Кличе, чи йому здається? Поки йшов з двору в будинок, спробував уявити цей будинок без Мотрі. Але ж без Мотрі … без Мотрі в ньому буде порожньо. І сиротливо. І від цього сирітства вже нікуди не втечеш …

– Ну, чого кличеш?

– Вась, а … якщо я піду першою, ти зрадієш? Це ж яке полегшення тобі буде.

«Ні вже: нехай лежить, хай не бачить, але тільки б була, тільки б можна було поговорити», – додумав він свою думку. А вона продовжувала:

– Так, Василю, я повинна піти першою.

– Це чому ще?

– А як ти мене одну залишиш? Я без тебе і дня не проживу.

– Люба прийде. Люба тебе не кине.

– У Люби своїх турбот … Ні, ти обіцяй, що одну мене не залишиш.

– Звичайно, не залишу, Мотре. Ти і сама це знаєш.

І несподівано додав:

– Слухай, а я того … згадав – про сукню в синій горошок. Вона й справді була.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page