fbpx
Життєві історії
Сьогодні мені знову мама дзвонила. Я так не хочу брати телефон, коли вона телефонує. Знаю, що знову буде скаржитися. Але сумно підходжу до столу, вмикаю звук, бо вона ж моя мама

Останнім часом мені зовсім не хочеться спілкуватися зі своєю мамою, я люблю її, але вона така важка людина.

Три роки тому не стало нашого тата, мама стала сумувати. Наче все було добре, але потім, десь через рік після того, мій молодший брат одружився. Мама стала його просити, щоб він з дружиною жили з нею, бо вона сама не може. Брат погодився і його дружина теж, хоча я на її місті не хотіла б жити зі свекрухою, маючи своє власне житло.

У дружини брата мого була своя квартира, вона стала шукати людей, щоб здати її в оренду. Та поки шукала, то квартирантів, то брат сам не хотів вже жити з мамою, бо вона вже й його постійними скаргами втомила. Я думала, ну, напевно невістка з мамою не помирилися та й роз’їхалися, але справа була не в тому.

Як тільки брат з дружиною поїхали, мама стала телефонувати мені щодня. Скаржилася, що вона нікому не потрібна, що ми до неї вже байдужі, у нас свої сім’ї є.

– Я викину свій телефон, раз ви мені не телефонує, я набридла вам, – якось сказала мама мені.

Я пояснила, що можу телефонувати лише ввечері, адже рано збираю дітей до школи, сама спішу на роботу, весь день на роботі, потім прибігаю додому і беруся готувати вечерю, мамі телефоную щодня на хвилин 10, на більше я часу не маю. Та мама наче не розуміє, стоїть на своєму і все.

Каже, що ми в гості не приходимо, але я щовихідних забігаю до неї попити чаю і поговорити. Якось запропонувала їй, що допоможу їй прибрати, так мама мало не плакала, сказала, що це я їй так натякаю, що в неї в квартирі брудно.

Я вже слова підбираю, що їй говорити, а що ні, але вона завжди знайде на що образитися.

Якось дзвонить мені і каже, мовляв, я оце думаю про своє майбутнє, напевно доведеться квартиру таки продавати, адже доглядати мене буде нікому, ви постійно зайняті, буду в будинку для літніх людей доживати свій вік. Я вже навіть не знала, що їй на це сказати.

Ми з мамою любимо свою маму, їй лише 64 роки, але їй все недогода. То не те сказали, то не так зробили, то вчасно не подзвонили, то в гості не запросили.

Зараз таке непросте життя, й так турбот вистачає щодня, а мама наче не розуміє цього. Постійно якісь образи і скарги. Я вже так втомилася, що іноді й телефон брати не хочу, але беру, адже вона моя мама.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page