– Якщо вирішила, то йди, але знай, що Макара твого я вдома залишаю, – суворо глянула мама на Софію.
– А ти подумала, що люди скажуть? Як це зять житиме біля тещі? Я з ним розлучаюся, мамо, чи ти ще не зрозуміла? – збираючи речі у валізи, наполягала на своєму Софія.
– Не знаю я, що люди скажуть про те, що я зятя вдома залишила, але от як вони відреагують на те, що моя донька за коханням у світи поїхала, а чоловікові двох дітей залишила – я не знаю.
– От що ти, мамо, розумієш? І взагалі, все це через тебе, я тобі з самого початку говорила, що не люблю я Макара, але ти наполягала на тому, що між коханням і надійністю треба вибирати надійність. За твоєю невдалою порадою я за Макара вийшла, хоча любила Лева. Нічого доброго з цього не вийшло, як бачиш.
Софія абсолютно не почувалася винною, вона в усьому винила свою матір. В юності Софія дружила з двома сусідськими хлопцями, Левом і Макаром, які між собою були кращими друзями. Хлопці готові були одне заради одного і в вогонь, і в воду, але потім вони мали необережність обоє закохатися в Софію.
– Кого мені вибрати, Маринко, – розгублено питала Софія свою найкращу подругу.
Але Марина мовчала, бо вважала, що в такій серйозній справі поради зайві.
А от мама Софії твердо наполягала на тому, що донька має вийти заміж за спокійного і надійного Макара, а не за непосидючого Лева, який лише те і вміє, що на своєму мотоциклі ганяти.
– В сімейному житті, доню, головне, щоб було на кого покластися, щоб ти самотньою не почувалася при чоловікові, – повчала мама.
Та Софія таки віддала перевагу Леву, і вийшла б за нього заміж, але він загуляв вкотре, і Софія, дізнавшись про його чергову зраду, таки вийшла заміж за Макара.
Лев тоді з розпачу з їхнього містечка поїхав, і дав нарешті Софії спокій.
Найбільше цьому раділа мама Софії, яка відразу ж стала готуватися до весілля дочки з Макаром.
Прожила Софія з чоловіком 10 років, двох донечок народила, і все могло б бути добре, якби в їхньому житті знову не з’явився Лев.
Хоч і минуло 10 років, та характер у нього не змінився. Він прийшов до Макара і заявив, що Софія його любить, і з ним має бути.
– Доню, не роби того, про що пошкодуєш, – благала мама Софію.
– Досить, один раз я вже тебе послухала, більше не буду, – заявила донька.
Софія подала на розлучення, бо вирішила, що вони з Левом поїдуть в столицю і там розпочнуть все заново, з нуля.
Дітей з собою Софія взяти не могла, бо у Лева квартира була невелика, та й чесно кажучи, він був не в захваті від ідеї ростити чужих дітей.
Софія таки зробила як задумала, поїхала з коханим, а мама теж зробила як сказала – наперекір волі доньки залишила у себе колишнього зятя з онуками.
Через пів року Макар зійшовся з подругою Софії, Мариною. Виявляється, вона ще в юності була шалено закохана в нього, але не стала нічого говорити про свої почуття, тим більше нав’язуватися, коли зрозуміла, що Макар Софію вибрав.
Та тепер, коли Софія так негарно вчинила, Марина сама прийшла до Макара, їй хотілося хоч якось підтримати коханого, хоч чимось допомогти.
Свекруха не мала нічого проти, що до зятя ходить інша жінка, до того ж, Маринку вона знала ще з юнацьких років як найкращу подругу доньки, а тепер побачила, що дівчатка, внучки, теж тягнуться до неї.
Не сказала вона жодного слова і тоді, коли Макар вирішив з Мариною одружитися. Прикро було лише через те, що зять з внуками з’їжджає від неї, адже у Марини була своя окрема квартира.
Невдовзі доньки Макара стали кликати Марину мамою, бо отримували від неї багато справжньої материнської любові і підтримки, на відміну від своєї рідної матері, яка навіть не згадувала про них.
Повернулася Софія додому через півтора року, бо Лев знову знайшов їй заміну. Софія була впевнена, що чоловік її вдома чекає. І яким же було її здивування, коли вона приїхала додому і від матері дізналася останні новини.
Не сумніваючись жодної секунди Софія попрямувала до дому своєї колишньої подруги щоб забрати від неї свого чоловіка і дітей.
Коли Марина побачила у себе на порозі Софію, їй аж зле стало, вона була впевнена, що настав кінець її недовготривалому щастю, адже Макар, не зважаючи ні на що, продовжував любити Софію.
Діти підійшли до мами, щоб привітатися, але вона як-небудь їх обійняла і попрямувала до Макара із словами: “Як ти міг проміняти мене на неї?”
Макар нічого говорити не став, а обійняв Марину і заспокоїв її, що ця сцена, яку влаштувала його колишня, нічого не означає, а Софії він порадив йти звідки прийшла.
Діти теж виявили бажання залишитися з батьком і своєю мамою-Мариною. А Софія залишилася при своїх інтересах, адже за кожен вчинок доводиться платити, і інколи ця плата занадто висока.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
